Розділ 17

Минуло кілька тижнів після того, як Олівія дізналася, що вагітна.

Живіт ще майже не помітний, але вона відчувала — всередині щось змінилося.

Її сни стали іншими — у кожному вона бачила Харпера: його очі, його усмішку, його голос, що шепотів їй на вухо «Ти не одна».

Та щоранку вона прокидалася в порожньому ліжку, стискаючи подушку, наче могла тримати його за руку.

Вона ретельно приховувала вагітність.

Не говорила нікому — навіть своїй матері.

Лише тихо рахувала тижні, боячись, що хтось дізнається раніше, ніж вона буде готова.

Та однієї середи, коли вона виходила з клініки після чергового огляду, хтось чекав на неї біля виходу.

Гаррі.

Його постать — темна, стримана, без усмішки, яку він зазвичай носив, мов маску.

Він дивився на неї так, що повітря стало важким.

— Нам треба поговорити, — коротко кинув він і вказав на чорний автомобіль, що стояв неподалік.

Усередині пахло шкірою, бензином і владою.

Вона мовчала, стискаючи сумку, поки він заводив машину.

Мотор загуркотів, і лише коли вони з’їхали з вулиці, Гаррі заговорив:

— Я знаю, що ти вагітна, Олівіє.

— ...Що? — вона відчула, як серце провалюється кудись униз.

— Не прикидайся. У мене є свої люди. — Його голос був холодним, беземоційним. — І я також знаю, від кого ця дитина.

Олівія мовчала.

Кожне слово звучало як вирок.

— Послухай уважно, — продовжив Гаррі, — я не дозволю, щоб ця дитина росла без контролю. Це — спадкоємець мого сина. Моя кров.

— Це мій син, — нарешті вимовила вона, голос тремтів.

Гаррі посміхнувся — коротко, жорстко.

— Поки що. Але коли він народиться — все зміниться.

Її пальці стислись у кулак.

— Ви не маєте права…

— Маю, — різко перебив він. — І якщо ти думаєш, що зможеш сховатися — не зможеш. Я знайду тебе будь-де.

Машина зупинилася біля старого особняка — його офісу.

Гаррі вийшов, не озираючись, і, відчинивши їй двері, додав:

— Але я готовий на компроміс.

Вона підняла на нього очі.

— Який ще компроміс?

Він зробив крок ближче.

— Ти виходиш заміж за Адріана.

— Що? — вона ледве вимовила це слово.

— Він молодший брат Харпера. Він носить наше прізвище. Це гарантія того, що дитина залишиться в родині.

— Ви з глузду з’їхали, — прошепотіла вона, відступаючи.

Гаррі нахилився ближче, і його голос став тихим, але небезпечним:

— Або ти виходиш за Адріана.

— Або після пологів я заберу твою дитину.

Повітря ніби вибухнуло в грудях.

Світ знову похитнувся.

— Ви не зробите цього, — прошепотіла Олівія, але голос зрадницьки зірвався.

— О, зроблю, — його усмішка повернулася. — Ти мене недооцінюєш, дівчинко.

Він розвернувся й пішов до будинку, залишивши її посеред подвір’я — спустошену, перелякану, зі сльозами, що самі падали на холодний асфальт.

Коли машина рушила геть, Олівія сиділа нерухомо.

Її тіло тремтіло.

Всередині все кричало — від розпачу, страху й болю.

Холод пробирав до кісток, але вона не могла ворухнутися.

Тоді вперше вона відчула, як дитина ледь-ледь рухнула всередині.

Маленький поштовх, ледь відчутний — ніби нагадування: живи. не здавайся.

Вона вдихнула.

Підвелася.

І, витерши сльози, прошепотіла:

— Ніхто не забере тебе в мене. Ні він, ні Адріан, ні цей проклятий світ.