Глава 8

Наші дні

Я прокинулася від того, що відчула ніжний солодкуватий аромат квітів. Розплющивши очі побачила, що Сергійко сидить на краю ліжка тримаючи в руках просто гігантську квіткову композицію в пастельних тонах і дивиться на мене. Задоволена Саша, пританцьовувала за його спиною у передчутті моєї реакції на зроблений татом сюрприз.

- Вибач за ніч, цього більше не повториться, - прошепотів мені на вухо Сергій, коли я, прийнявши букет, потяглася поцілувати його.

- Все гаразд, - так само пошепки озвалася я.

Так і було загалом. Чоловік просто не розрахував силу, а не хотів зробити боляче чи покарати за щось, тож…

Але, мабуть, не знайшовши мене вранці в ліжку, Сергій зробив висновок, що я вважаю інакше.

Обійнявшись з ним і донькою, я встала з ліжка і пішла у ванну злегка освіжитися після сну. А коли прийшла після цього на кухню, там уже чекав сніданок, накритий на трьох.

– У кіно новий мультфільм вийшов. Як щодо того, щоб сходити сьогодні? - запитав Сергійко.

- Ура-а-а! - зраділа дочка, - Ходімо! Ходімо!

- Віра?

- Ну, звичайно, підемо – озвалася я. - Із задоволенням.

– Тоді я замовляю квитки. І взагалі пропоную сьогодні весь день гуляти, – сказав Сергій. - Щось смачне поїмо в гарному місці, магазинами пройдемося ...

Я вдячно посміхнулася і взялася за їжу. Від того, наскільки сильно Сергій намагається догодити і спокутувати свою уявну провину було з одного боку приємно - яка жінка не захоче такої турботи і трепету до себе, а з іншого - соромно. Адже я не заслуговувала на те, щоб він так сильно любив мене тому, що не могла відповісти взаємністю. Чоловік був мені дорогий, я його поважала, як людину. Цінувала, дбала про нього, але ось покохати... Так покохати, як кохала...

Не змогла.

Після сніданку я швидко зробила легкий макіяж і вибрала комфортну трикотажну сукню, яка відмінно підійде для прогулянки втрьох і підкреслюватиме фігуру. Звичайно ж я, як і всі, любила "оверсайз", але не надто захоплювалася ним, не забуваючи про витончені силуетні вбрання, щоб радувати Сергія своїм виглядом.

- Віро, точно все гаразд? - спитав Сергій, коли я перестала збиратися. - Нічого не болить?

- Сергію, все добре. І було добре, зокрема вночі. Так, ти трохи перестарався, але мені сподобалося, - дивлячись йому в очі, переконливо промовила я.

Начебто заспокоєно посміхнувшись, чоловік обійняв мене.

Далі ми вибирали одяг для доньки. Я вже поступово починала привчати малечу до того, щоб вона сама вирішувала, що вдягнути, вчилася поєднувати речі. Для неї це було захоплюючою грою, як і зачіски для ляльок, а ще одним із видів нашого спільного дозвілля, якому я приділяла багато часу, незважаючи на зайнятість. Я та Сергій.

Він став чудовим батьком. Ніжним, дбайливим, люблячим та уважним. Таким, яким стає не кожен чоловік для рідної дитини.

Кінотеатр був повним. Батьки з дітлахами, віком Саші та старшими, підлітки, навіть кілька парочок ближче до двадцяти. Обіймаючи гігантські відра з попкорном, ми зайняли свої місця і на півтори години поринули у перегляд по-справжньому захоплюючого навіть для дорослої людини мультфільму. Навіть Саша – справжня непосида – спокійно висиділа весь сеанс майже невідривно дивлячись на екран.

Після кіно ми трохи пройшлися магазинами. Так, Сергій любив щось купувати для мене, а тому часто сам ініціював шопінг, а не терпів його, як багато інших чоловіків. Сьогодні він вибрав ще одну брендову сумку до моєї колекції, знаючи, наскільки сильно я їх люблю.

Туфлі, сукня… Сережки з діамантами… Іграшки для Саші – всі, які вона хотіла. Так, він балував нас обох. Не відкуповувався від неуваги, а саме балував у комплект до неї.

Легкість і задоволення від сьогодні затьмарили післясмак вчорашнього. Я спокійно насолоджувалася сімейним відпочинком і не думала ні про що погане. День ми закінчили у гарному ресторані зі смачною кухнею.

- Сашунь, а скажи, ти б хотіла братика чи сестричку? - запитав у якийсь момент Сергійко.

Я завмерла. Дитина. Наша з Сергійком спільна дитина. Братик чи сестричка для Саші.

- У Юлі є маленький братик, я теж хочу, - трохи подумавши, сказала дочка. - А що він скоро буде? Ти вагітна, матусю?

- Ні! - надмірно поспішно відповіла я. - Поки що ні, Сашуль. Але ми з татом дуже хочемо подарувати тобі братика чи сестричку.

Боковим зором я побачила, як щасливо посміхнувся Сергійко. Зрозуміла, що зараз він отримав ще один доказ того, що я його. Дружина. Майбутня матір дитини…

Що ж… Я цього хотіла б. Для нього. Для нас.

Нехай буде велика щаслива родина. Як я завжди мріяла. Нехай і не з тим…

Я обсмикнула себе. Засоромилася думки, що мимоволі спалахнула. Погнала її геть її щосили.

Чорт би забрав Шмідта! Навіщо він повернувся? Ось навіщо? За що?

Я дуже намагалася не видавати обличчям емоції, що охопили мене, і була впевнена, що це вийшло. Але рівно до моменту, як я вклала спати Сашу і зайшла в нашу з Сергійком спальню. Чоловік відклав смартфон і розкрив обійми. Але коли я припала до його грудей то, замість розслабленості відчула напругу, що виходить від нього. І руки на мені зімкнулися як лещата.

- Вір… Ти щиро щодо дитини? Чи правда б цього хотіла? - він заглянув мені у вічі.

Допитливо, насторожено та напружено.

- Звичайно. Ми ж про це говорили ще колись. Саша наступного року йде до школи, вмене готовий бізнес, який фактично може функціонувати частково автономно, у дітей буде класна різниця у віці.

Я спеціально наводила такі аргументи. Наголошувала на тому, що занепокоєння Сергія безпідставне. Занепокоєння про те, що я так і не змогла його покохати настільки, щоб захотіти дітей.

Руки на мені розслабилися, а холодні губи, що притиснулися до моєї маківки стали м'якими, а не твердими, як це бувало, коли чоловік був на нервах, або злий або засмучений.

Цієї ночі ми не кохалися, а просто заснули в обіймах. Точніше, заснув Сергій, обіймаючи мене, а от я чомусь не могла. Лежала, дивилася в темряву. І чомусь мені здавалося, що якщо засну зараз, то завтра прокинуся в будинку Нікіти і зрозумію, що всі події, що відбулися, були просто сном. Що не могло бути так, щоб я просто собі вигадала таке кохання колись. Величезне, як Всесвіт. Кохання більше за життя.