Глава 6

Тости, їжа, балаканина, перекури, знову тости і так по колу. Мені було душно, нудило і шматок у горло не ліз від слова зовсім. Але я все одно з прямою спиною сиділа за столом праворуч від Сергія, колупалася виделкою в тарілці, мочила губи алкоголем і з посмішкою підтримувала бесіди зі знайомими ні про що. Періодично вихоплювала поглядом Сашу, яка гралася зараз з іншими дітьми в дитячій кімнаті, що знаходиться за склом, під пильним оком дуже приємного хлопчика-аніматора. Якийсь сюр, звісно. Свято дитяче, а влаштоване фактично для дорослих. Тому що діти на чолі з іменинником видворені в іншу кімнату і залишені на найнятих співробітників, щоб не заважали дорослим вирішувати свої справи, для чого вони тут насправді й зібралися. Ніякої їм уваги чи орієнтованого під них дозвілля. Майже ніколи. Замість нього найчастіше дуже дорогі подарунки. І найстрашніше, що діти до цього звикають, а значить і виростуть з упевненістю, що почуття та увагу можна замінити на щось матеріальне.

Ми з Сергійком вирощували Сашу інакше. Але їй треба буде обертатися серед здебільшого таких людей, як не крути. І я дуже переймалася тим, як складеться її життя.

Шмідт сидів від нас із Сергієм по довгій діагоналі. Майже весь час він з кимось спілкувався, а все одно я ловила на собі глузливі погляди його сірих очей. Відчувала напругу Сергія і всіляко намагалася демонструвати, що ледве помічаю присутність колишнього чоловіка. Що мені байдуже. По суті це так і було, звісно, принаймні щодо того, чого побоювався Сергій. У плані величезного всепоглинаючого кохання, яке згоріло у вогні зради. А з чорного попелу народилася лише ненависть.

Відчуття, що як на голках сидиш. Хтозна, чи не захоче Шмідт якусь провокацію влаштувати. Йому ж завжди було начхати на всіх і все. Він робив те, що хотів.

- Потанцюємо? - запропонував Сергій, коли заграла танцювальна музика і напівтверезі гості виповзли в залишену під танцпол частину зали.

Мені не хотілося, але це хоч якийсь рух, різноманітність. Та й Сергій знав, що я люблю танцювати, а отже, якби відмовилася, то розцінив би це як ознаку того, що мені не по собі через присутність Нікіти.

А тому я охоче вклала свою руку в долоню чоловіка і дала вивести себе з-за столу.

– Я не знав, що він тут буде, – тихо сказав Сергій.

- Та я знаю, - відповіла я.

- Шмідт відновив багато своїх активів, зв'язками примудрився у верхах обрости. Ось ніяк ці братки не переведуться, що ж вдієш. Тому з такими доводиться рахуватися.

- Навіть Барицькому? - з тривогою уточнила я.

Сергій кивнув.

- Тримай друзів під боком, знаєш?

- Сергію, дай на одну пісеньку твою красуню вкрасти, - підрулив до нас Макар.

Я побачила, як недобре блиснули зелені очі чоловіка. Він мене ревнував до всіх і вся, але приховував це зусиллям волі. Майже ніколи особливо не показував. Але внутрішньо страждав через це… Все було наслідком того, за яких причин ми зійшлися.

- Віра?

- Звичайно, - стримано посміхнулася я, дозволяючи Макару обійняти себе за талію та закружляти по залі.

Це дивно, але танцювати він умів. І робив це дуже гарно, навіть незважаючи на зайву вагу і те, що вже перекинув не одну чарку. На щастя від чоловіка не прозвучало жодного двозначного натяку чи руху. Втім, поряд зі мною він завжди був стриманішим, ніж з іншими жінками, навіть дружинами чоловіків із його кола спілкування.

Але моє щастя тривало недовго. Щойно пісня закінчилася, біля нас виник Шмідт. Я відчула його наближення раніше, ніж помітила. Не знаю як. Можливо запах парфуму, хоч як би могла його вихопити в какофонії інших, змішаних з їжею та алкоголем.

- Я розіб'ю, Макар?

- Якщо дама не проти, - хрюкнув той і відійшов убік.

Я буквально відчувала погляди інших гостей. Усі все пам'ятали та передчували шоу. Я їм такого задоволення не принесу. А тому, стиснувши зуби, я ледве торкаючись, вклала руку у велику та широку долоню, мозолисту від багатогодинних занять у залі. Вона була холодна, як і моя, але цей дотик був немов опік. Перший дотик до його руки за ці довгі роки.

Тіло пам'ятало. Попри все воно все пам'ятало. І, чомусь, тяглося до цього чоловіка, а не усувалося. Прислухалося до близькості з ним, а не уникало її. Незважаючи на те, який біль вона завдавала…

- Ти органічно виглядаєш у цьому болоті, Віро. Своя серед своїх. Я помилявся, думаючи, що ти інша, - прошепотів, схилившись до вуха так низько, що майже торкався його губами, а тепле дихання лоскотало шкіру.

- То як мені бути інший, якщо ми зійшлися, Нікіто? - дуже намагаючись не дати голосу здригнутися, відповіла я. - Подібне ж приваблює подібне.

Рука на моїй талії і друга, що стискала мою руку, скам'яніли. Не стиснулися сильніше, не завдали болю, принаймні фізичного, але відчувалися сталевими лещатами. Я відчувала, що мене починає трусити від нервів. Від болю.

- Як довго ти спала з ним? Відразу після весілля почала чи все-таки хоч трохи згодом?

- А ти скількох дівчат змінив, поки ми були разом?

На точених чоловічих вилицях заграли жовна. Сірі очі, як грозове небо. Ось-ось і почнуть метати блискавки. Що, Шмідт, не чекав? Думав, я все ще та дурна і наївна дівчинка, яка кохала тебе більше за життя і слова проти не могла сказати. Звикай, коханий. Насолоджуйся.

- Спасибі хоч заразу мені ніяку не заніс.

- І тобі спасибі.

Сволота!

- Твої спроби зачепити мене словами такі ж жалюгідні, як спроби твого чоловіка-зрадника рити під мене. Передай йому, щоб більше шавок своїх до мене не підсилав чи гірше буде.

Що?

- Що ж сам не передаси? Страшно?

Він закинув голову і розреготався. Сміх як гуркіт грому в гробовій тиші, що виникла раптом. На кілька секунд музика перервалася, а потім заграла знову, але цей звук не зміг заглушити моторошний, зловісний сміх.

- А ти маєш рацію… Гей, С…

- Не смій! – шикнула я. - Господи, Нікіто, навіщо тобі це все, скажи мені? Просто відпусти та живи далі, як і я.