Глава 3

- Все, Сашенько, мама поїхала на роботу, - сказала я, цілуючи на прощання доньку. - Ти пам'ятаєш, що я люблю тебе?

- Так! І я тебе люблю, мамо, - відповіла дівчинка, поцілувавши мене у відповідь.

- Бувай!

- Бувай, мам, - махнула мені рукою і підстрибом побігла до своїх подружок.

- Чудова вона у вас, - сказала Олеся Олексіївна, вихователька Сашиної групи дитячого садка. - Старанна, слухняна та дуже комунікабельна дівчинка.

- Дякую.

- Це вам дякую. Ви чудові батьки.

Я лише посміхнулася. Знала, відчувала, що вихователька каже щиро. Вона дуже хороша, професійна, як і всі в цьому дитячому садочку, який довго й ретельно вибирався нами із Сергійком для Сашеньки. Серед іншого ще й за безпеку. А тому, виходячи з сучасного та затишного приміщення, напханого камерами та охоронюваного професійною охороною, я майже не відчувала тривоги, незважаючи на…

Обсмикнула себе, вкотре наказавши перестати накручувати.

Мені Сергій дав слово, що все буде добре. Привів безліч аргументів до цієї своєї обіцянки. Я не маю причин для паніки. І крапка. А все одно…

Сіла у машину, покотила до свого салону краси. Він був у пішій доступності від центру міста і був дуже стильний і сучасний. А ще в ньому працювали майстри різних категорій і косметичні лінійки теж були різні, а тому послуги були доступні широкому колу клієнтів, що дозволяло завжди мати хороший дохід. У його розвиток я вклала дуже багато праці і всю свою душу. Диплом економіста, отриманий за маминою настановою, і моє юнацьке захоплення зачісками та стрижками, яке мама ж вважала несерйозним, утворили класний тандем і допомогли мені створити по-справжньому класний бізнес. Але основну роль, звичайно ж, відіграв Сергій. Якби не його підтримка, зокрема й фінансова… Не було б ні салону, ні… Хто знає? Стан, у якому я була тоді, майже шість років тому…

Все досить! Досить згадувати!

Припаркувавшись біля входу, я вийшла в осінній теплий день. На повні груди вдихнула свіже повітря і пішла сходами до входу.

- Віра, привіт, - посміхнулася мені Олена, один із адміністраторів салону і, за сумісництвом, моя стара ще шкільна подруга.

Наша з нею дружба перервалася на кілька років, коли я поїхала вчитися до столиці, а Олена, рано завагітнівши, вийшла заміж і залишилася в рідному містечку. Перервалася не тільки від того, як це іноді буває, просто через відстань та різний спосіб життя, але й тому, що я не поділяла відсутність у подруги бажання розвиватися і будувати кар'єру і засуджувала те, наскільки легковажно вона розпорядилася своїм життям через банальну необережність. У юності я була зайве категорична, так. Через це ми й посварилися.

А знову зіткнулися лише через п'ять років, коли я повернулася до рідного міста після того, як…

І саме Олена була одним із тих трьох людей, що тоді підтримали мене, незважаючи ні на що. Вона, мамо, Сергійко…

- Привіт!

- У тебе запис через двадцять хвилин, - сказала вона.

- Так, пам'ятаю, дякую.

На даний момент у мене працювало десять майстрів. Семеро з них – перукарі-стилісти, двоє майстрів манікюру та бровист. Деяких клієнтів обслуговувала і я сама, щоб не розгубити отримані на безлічі курсів навички і просто заради задоволення та необхідності тримати руку на пульсі трендів, тенденцій та бажань клієнтів.

Привітавшись із рештою колег, я пройшла до свого кабінету. Там увімкнула комп'ютер, переодяглася у форму - світло-сірий костюм, що складається із штанів, лонгсліву та довгого фартуха із сріблястим логотипом салону. Зібрала волосся в акуратний пучок, перевірила легкий діловий макіяж. Всі ці приготування і все, що пов'язано з роботою, були для мене особистим видом медитації. Заспокоювали, дарували відчуття впевненості та стабільності.

- Віра, я тобі каву зробила, - постукала до кабінету Олена.

- Ой, велике дякую. Те що потрібно.

- Знаю, - посміхнулася вона.

Олену я взяла на роботу трохи більше року тому. На той момент вона з сім'єю теж вже влаштувалась у столиці після того, як її чоловік отримав тут роботу, чому я була дуже рада. Так сталося, що він зламав ногу на об'єкті, який будував і виявився тимчасово непрацездатним, а тому дівчині знадобилося вийти на роботу. І я запропонувала її їй, про що ні на мить не пошкодувала, хоч до цього моменту не підтримувала “сімейність” у колективі через особистий гіркий досвід.

Нікіта та Сергій були бізнес-партнерами і останній ледве зумів уникнути проблем із законом, створених вчинками кращого друга, про які той нічого не знав, беззастережно довіряючи.

Я сама з Нікітою познайомилася на роботі. Вирішивши закінчити магістратуру заочно почала шукати роботу серйознішу за офіціантку в кафе і потрапила саме в його фірму.

Допила каву, занесла чашку на маленьку кухню, вимила. Вийшла до зали. І зіткнулася поглядом із сірими, як грозове небо, очима.

- Доброго дня, Віро, - різку пряму лінію губ поламала насмішкувата посмішка. Шрам позначився сильніше. Нерівний, грубий. – Я записаний до вас на стрижку.

- Доброго дня, - машинально, як робот.

Боковим зором бачила, що на нас усі дивляться. Співробітники, клієнти. Олена з округленими очима. Вона єдина знала всю мою історію. Всю нашу історію.

- Будь ласка, сідайте, - тремтячою рукою вказала на крісло біля мийки.

Всміхаючись, чоловік із плавною хижою грацією зробив, як я сказала. Розуміє, що я не стану влаштовувати скандал і користується цим. Мерзотник! Навіщо йому це?

Думка про те, що мені ось зараз, через секунду доведеться торкатися до нього, викликала тремтіння у всьому тілі. Я не зможу! Не зможу, чорт! Не зможу ввімкнути зараз теплу воду видавити на долоню шампунь і спінити його на цьому густому темному волоссі, подертому нитками сивини.

Ми так часто разом приймали душ і ванну. Раніше… Нікіта любив, коли я йому голову мила. Масаж любив. А я любила приносити йому задоволення. Я жила для того, щоб це робити. Все робити для нього. А натомість отримувала ще більше. Ось тільки, як потім виявилося, з його боку вся увага, турбота, ніжність були брехнею.