Глава 2

Сунувши м'ясо в рукав для запікання, я поставила його у ввімкнену духовку. Поставила таймер, щоб не забути вимкнути вчасно, а потім почала нарізати овочі. Я любила готувати сама, але через те, що управління салоном краси вимагало часу, робила це нечасто. Наприклад, у такі дні, як сьогодні, коли чекала на повернення чоловіка і хотіла його порадувати. Влаштувати романтичну вечерю при свічках. Сергій, звичайно, злегка сваритиме за те, що замість відпочинку займалася кухнею - навіщо, адже в обов'язки нашої хатньої робітниці Ірини Львівни, яка приходить тричі на тиждень, входить приготування достатньої кількості їжі на вихідні, або ми могли б з'їздити до ресторану. Але я знаю, наскільки сильно він у глибині душі буде радий, що я сама для нього приготувала вечерю. Чоловік дуже цінує навіть такі дрібниці від мене, а я… Я, як можу, намагаюся відплатити йому за все те хороше, що він робив для нас із донькою ці роки.

Жоден інший чоловік не став би чинити так, як вчинив Сергій, я це точно знала. А тому завжди буду йому вдячна. Жаль, навряд чи колись зможу його полюбити хоч скільки так, як він любить мене.

Здатність любити в мені померла майже шість років тому. Померла в дверях елітної віп-ки нічного клубу у якій я застала в устілку п'яного Нікіту в обіймах напівголої представниці найдавнішої професії, яка нині називається комерційний секс. Померла разом з моєю любов'ю... Померла і ніяк її не оживити, хоч як сильно я цього хотіла б, як сильно намагалася покохати Сергія. Але ні. Не вийшло.

- Матусю, дивись яку я зачіску зробила, - забігла до кухні Саша з навчальною головою-манекеном у руках.

Я часто брала доньку із собою на роботу в салон і, надивившись там на роботу майстрів, вона теж почала гратися у стиліста. Ну чи, можливо, справа у спадковості. Адже все, що пов'язане з красою – моя пристрасть із самого дитинства.

- Дуже красиво, люба, - сказала я, розглядаючи акуратне плетіння зі штучного волосся на голові. - Зроби і мені таку ж, будь ласка. Хочу бути гарною, коли тато приїде.

Сірі очі доньки радісно засяяли. З нею разом я пішла до спальні. Там поставила маленьку табуретку біля стільця коло мого туалетного столика. Саша піднялася на неї, а я сіла на стілець. З зосередженим виглядом донька почала чаклувати над моїм каштановим волоссям. Довге, густе та рівне від природи, воно досягали талії. Знову відросло... Адже після тієї ночі, я обрізала їх по ключиці. Сама.

Адже він забороняв його стригти, дуже любив, ось я і...

А Сергій дуже просив знову відростити і я погодилася це зробити для нього.

Подумки я знову повернулася до ранкової зустрічі, що звалилася, наче сніг на голову. Нікіті ж залишалося ще півтора роки сидіти, я це точно знала. Точно пам'ятала. Мені про винесений вирок Сергій обмовився, як і про арешт. Адже, загримівши на нервовому ґрунті до лікарні з загрозою викидня, я заборонила собі стежити за життям Шмідта. Блокнула його всюди... І довго потім ще на дзвінки з незнайомих номерів не відповідала. І повідомлення блокувала не читаючи…

Отже, Шмідт вийшов на волю. І збирається мститись за зраду. Від думки про це кров стигла в жилах. Я зрозуміла, що шалено його боюся. За Сашу боюся. За себе. За Сергія. Боюся тому, що не знаю, на що він здатний.

- Я все, мам, - голос доньки висмикнув мене з панічних думок.

– Мені дуже подобається, – щиро сказала я, покрутивши головою.

У моєї донечки справжній талант. Така крихітка, а вже настільки майстерно справляється з волоссям. І тренер із балету її хвалить.

Ми почули, як у дверях повернувся ключ і поспішили зустрічати Сергія. Жили ми у дворівневій квартирі у зеленому районі міста.

Збігши сходами, відразу опинилися в міцних чоловічих обіймах.

- У-у-у, принцеси мої, - сказав Сергій по черзі цілуючи нас.

Мені простяг букет рожевих півоній (і де тільки зміг відшукати їх у жовтні місяці), а Саші - величезний “Кіндер-сюрприз”.

- З приїздом, любий! Втомився?

- Та ні, поспав у літаку. Душ прийму і буду як новенький. До ресторану поїдемо. Відкрився класний у центрі. З дитячою кімнатою та крутим дитячим меню, до речі. Я столик забронював.

– А я вечерю приготувала. М'ясо, овочі на грилі… Може, краще завтра?

- Не варто було морочитися, Віро. Є ж для цього люди.

- Мені хотілося самій влаштувати романтичну вечерю для нас, - сказала я.

- Спасибі, моя хороша. Ти знаєш, як сильно я люблю їсти те, що ти готуєш. Ну тоді перенесу на завтра.

Поки Сергій був у душі, я поставила квіти у вазу, домовилася з донькою, що вона їстиме по одному “кіндеру” на день і встигла закінчити з вечерею. Потім за допомогою Саші накрила на стіл. Ми поставили на білу скатертину білі ж тарілки і пузаті келихи, поклали на тканинні серветки прилади. Потім я навіть дозволила доньці під моїм наглядом запалити товсті білі свічки довгою запальничкою.

- Краса яка, - видихнув Сергій, зайшовши на кухню.

Ще раз поцілувавши мене та доньку, він сів за стіл. Почекав, поки сядемо і ми і тільки потім взявся за їжу.

- Ну, Олександро Сергіївно, як танці, м? - запитав доньку між справою.

Донька почала у всіх подробицях розповідати про те, як пройшло сьогоднішнє заняття в балетній школі, мимоволі відволікаючи від мене увагу Сергія і даючи тим самим можливість ще трошки підготуватися до розмови.

Як би я не хотіла її починати. Як би хотіла, щоб усе було, як і раніше. Щоб Нікіта Шмідт не увірвався знову в наше впорядковане стабільне і передбачувано комфортне і спокійне життя.

Шкода, долі начхати на мої бажання.

- Веруню, що трапилося? — спитав Сергійко, коли Сашенька, закінчивши розповідь і доївши свою курячу котлету з пюре під нашу легку розмову про дрібниці, помчала в кімнату далі чаклувати над новими зачісками. - Ти весь вечір, як на голках. Тільки не кажи, що засмутилася через те, що зламалася машина. Це просто шматок заліза.

Я посміхнулася. Ах, якби проблема була у цьому…