Глава 2

Сунувши м’ясо в рукав для запікання, я поставила його у ввімкнену духовку. Поставила таймер, щоб не забути вимкнути вчасно, а потім почала нарізати овочі. Я любила готувати сама, але через те, що управління салоном краси вимагало часу, робила це нечасто. Наприклад, у такі дні, як сьогодні, коли чекала на повернення чоловіка і хотіла його порадувати. Влаштувати романтичну вечерю при свічках. Сергій, звичайно, злегка сваритиме за те, що замість відпочинку займалася кухнею — навіщо, адже в обов’язки нашої хатньої робітниці Ірини Львівни, яка приходить тричі на тиждень, входить приготування достатньої кількості їжі на вихідні, або ми могли б з’їздити до ресторану. Але я знаю, наскільки сильно він у глибині душі буде радий, що я сама для нього приготувала вечерю. Чоловік дуже цінує навіть такі дрібниці від мене, а я… Я, як можу, намагаюся відплатити йому за все те хороше, що він робив для нас із донькою всі ці роки.

Жоден інший чоловік не став би чинити так, як вчинив Сергій, я це точно знала. А тому завжди буду йому вдячна. Шкода, навряд чи колись зможу його покохати хоч трішки так, як він кохає мене.

Здатність кохати в мені померла майже шість років тому. Померла в дверях елітної віп-ки нічного клубу, у якій я застала в устілку п’яного Нікіту в обіймах напівголої представниці найдавнішої професії, яка нині називається комерційний секс. Померла разом з моїм коханням… Померла і ніяк її не оживити, хоч як сильно я цього хотіла б, як сильно намагалася покохати Сергія. Але ні. Не вийшло.

— Матусю, дивись, яку я зачіску зробила, — забігла до кухні Саша з навчальною головою-манекеном у руках.

Я часто брала доньку із собою на роботу в салон і, надивившись там на роботу майстрів, вона теж почала гратися у стиліста. Ну чи, можливо, справа у спадковості. Адже все, що пов’язане з красою — моя пристрасть із самого дитинства.

— Дуже красиво, люба, — сказала я, розглядаючи акуратне плетіння зі штучного волосся на голові. — Зроби і мені таку ж саму, будь ласка. Хочу бути гарною, коли тато приїде.

Сірі очі доньки радісно засяяли. З нею разом я пішла до спальні. Там поставила маленьку табуретку біля стільця коло мого туалетного столика. Саша піднялася на неї, а я сіла на стілець. Із зосередженим виглядом донька почала чаклувати над моїм каштановим волоссям. Довге, густе та рівне від природи, воно досягало талії. Знову відросло… 

Давно вже. 

А після тієї ночі я обрізала його по ключиці. Сама.

Адже він забороняв його стригти, дуже любив його, ось я і…

А Сергій дуже просив знову відростити — і я погодилася це зробити для нього.

Подумки я знову повернулася до ранкової зустрічі, що звалилася, наче сніг на голову. Нікіті ж залишалося ще півтора року сидіти, я це точно знала. Точно пам’ятала. Мені про винесений вирок Сергій обмовився, як і про арешт. Адже, загримівши на нервовому ґрунті до лікарні з загрозою викидня, я заборонила собі стежити за життям Шмідта. Заблокувала його всюди… І довго потім ще на дзвінки з незнайомих номерів не відповідала. І повідомлення блокувала, не читаючи…

Отже, Шмідт вийшов на волю. І збирається мститися за зраду. Від думки про це кров стигла в жилах. Я зрозуміла, що шалено його боюся. За Сашу боюся. За себе. За Сергія. Боюся тому, що не знаю, на що він здатний.

— Я все, мам, — голос доньки висмикнув мене з панічних думок.

— Мені дуже подобається, — щиро сказала я, покрутивши головою.

У моєї донечки справжній талант. Така крихітка, а вже настільки майстерно справляється з волоссям. І тренер із балету її хвалить.

Ми почули, як у дверях повернувся ключ, і поспішили зустрічати Сергія. Жили ми у дворівневій квартирі в зеленому районі міста.

Збігши сходами, відразу опинилися в міцних чоловічих обіймах.

— У-у-у, принцеси мої, — сказав Сергій, по черзі цілуючи нас.

Мені простягнув букет рожевих півоній (і де тільки зміг відшукати їх у жовтні місяці), а Саші — величезну коробку з «Кіндер-сюрпризами».

— З приїздом, любий! Втомився?

— Та ні, поспав у літаку. Душ прийму — і буду як новенький. До ресторану поїдемо. Відкрився класний у центрі. З дитячою кімнатою та крутим дитячим меню, до речі. Я столик забронював.

— А я вечерю приготувала. М’ясо, овочі на грилі… Може, краще завтра?

— Не варто було морочитися, Віро. Є ж для цього люди.

— Мені хотілося самій влаштувати романтичну вечерю для нас, — сказала я.

— Спасибі, моя хороша. Ти знаєш, як сильно я люблю їсти те, що ти готуєш. Ну тоді перенесу на завтра.

Поки Сергій був у душі, я поставила квіти у вазу, домовилася з донькою, що вона їстиме по одному «кіндеру» на день, і встигла закінчити з вечерею. Потім за допомогою Саші накрила на стіл. Ми поставили на білу скатертину білі ж тарілки і пузаті келихи, поклали на тканинні серветки прилади. Потім я навіть дозволила доньці під моїм наглядом запалити товсті білі свічки довгою запальничкою.

— Краса яка, — видихнув Сергій, зайшовши на кухню.

Ще раз поцілувавши мене та доньку, він сів за стіл. Почекав, поки сядемо і ми, і тільки потім взявся за їжу.

— Ну, Олександро Сергіївно, як танці, м? — запитав доньку між справою.

Донька почала у всіх подробицях розповідати про те, як пройшло сьогоднішнє заняття в балетній школі, мимоволі відволікаючи від мене увагу Сергія і даючи тим самим можливість ще трошки підготуватися до розмови.

Як би я не хотіла її починати. Як би хотіла, щоб усе було, як і раніше. Щоб Нікіта Шмідт не увірвався знову в наше впорядковане, стабільне і передбачувано комфортне та спокійне життя.

Шкода, долі начхати на мої бажання.

— Веруню, що трапилося? — спитав Сергій, коли Сашенька, закінчивши розповідь і доївши свою курячу котлету з пюре під нашу легку розмову про дрібниці, помчала в кімнату далі чаклувати над новими зачісками. — Ти весь вечір, як на голках. Тільки не кажи, що засмутилася через те, що зламалася машина. Це просто шматок заліза.