Розділ 63 — Мері

Мері

Після свого листа я отримала від Тіні не лист, а акуратно складений, ніби коштовність, аркуш пергаменту. Це сторінка з тієї самої книги, яку він мені залишив.

На сторінці — відверта сцена. Тонко, красиво написана.

І внизу сторінки, від руки, вписано:

Пульс — зафіксовано.

— Т

Я довго стояла біля ніші. 

Усе всередині стискалося — від нерішучості, від очікування, від страху. Не страху перед Тінню. Перед собою. Перед тим, що може змінитися.

Він колись написав:

«Коли ти будеш готова — я відповім. Навіть якщо ти скажеш це мовчки. Навіть якщо просто напишеш: «Скажи»».

Я не знаю, чи готова я. Але знаю — більше не можу не знати, ким я для нього є.

Тому мій лист був простим:

** Дорогий Т,
Скажи.
— М **

І все. Більше ні рядка. Ніяких жартів, ніяких P.S. 

Відповідь я отримую того ж вечора.

** Дорога М,
Ти написала одне слово. Я обіцяв, що почую і відповім.

Отже:
Ти — моє світло.
Я не знаю, ким я є для тебе. Але ти для мене — не ворог, не завдання, не місія.
Ти — причина, через яку я продовжую рухатися далі. Причина, чому ще бачу сенс.
І якщо одного разу ти не відповіси мені — я все одно буду тут.
Бо навіть у тіні має бути центр.
І ти — мій.

— Твій Т **

Я проводжу пальцем по рядках. Ніби можу відчути тепло, з яким він це писав. І біль, бо такі речі не кажуть просто так.

Горло мені стискає, губи тремтять. Я не знаю, що відповісти. Не знаю, як відповісти. Але знаю, що хочу, щоб він зрозумів.

Я беру чистий аркуш і повільно пишу. 

** Дорогий Т, 

Потім нахиляюся. Запах чорнила ще свіжий. Я торкаюся губами до паперу, залишаючи відбиток. Рівно посередині. Це все, що я можу дати — і все, що він зараз заслуговує.

Без слів, без пояснень. Тільки серце, переведене в жест.

Я притискаю папір долонею — фіксуючи, наче ставлю на ньому своє «я тут».

Потім дописую:

— Твоя М. **