Розділ 50 — Мері

Мері

Коробка круасанів, чай і найнезручніша розмова в моєму житті.

— Мері, що у вас відбувається з Принцем?

Я давлюся чаєм.

— Про що ти?! — піднімаю на нього шокований погляд.

— Кріс сказала, що він уже кілька тижнів допомагає тобі з уроками, — Кайл задумливо розглядає мене. — А ще, коли у вас був останній спільний урок з нами, я бачив тебе на рингу. Ти стала швидшою, сильнішою. Можливо, зараз ти вже змогла б перемогти мене.

Я кліпаю.

— Так, це правда, — знизую плечима, намагаючись зробити вигляд, ніби це взагалі нічого не означає. — Він… попри те, що він придурок, виявився хорошим Наставником.

— Тобто мені нема про що хвилюватися? Він тебе не ображає?

— Ні. Ні, він не… не ображає мене.

Я не знаю, чому запинаюся на цих словах. Кайл киває, але його погляд чіпляється за щось у моєму виразі обличчя. На щастя, порятунок приходить у вигляді Едгара.

— Гей, придурку, ану не чіпай мій круасан з салямі! — обурюється він, коли Кайл уже відкриває рота, щоб відкусити.

Я сміюся, а в цей момент до їдальні ввалюється вся банда. 

Пол, Ліліан, Кара, Кассіді, Вівіан, Джейк, Наомі і Фелікс. Кріс поки немає — вона досі мучиться над зіллями з Томасом.

— Як же я ненавиджу вечірні заняття! — Кара театрально зітхає, плюхається на стілець і закидає ноги на сусідній. — А що у нас тут? Круасани? Мері, ти свята жінка!

— Свята Мері! — погоджується Вівіан, загрібаючи одразу два круасани.

— Я б сказала, що я ангел, але боюся, мене вдарить блискавка, — усміхаюся я, поки хлопці розподіляють круасани між собою.

— Гей, а хто забрав останній шоколадний?! — Джейк дивиться в коробку.

— Ти просто повільний, друже, — Пол жує той самий круасан, шкірячись.

— Ось зрадник! — Джейк театрально хапається за груди, вдаючи, ніби його щойно поранили в саме серце.

— Гаразд, забирай половину, — Пол сміється і простягає йому відкушений край.

— Фу! Забирай собі.

Сміх розноситься по їдальні.

— Так, а де Кріс? — Наомі озирається.

— Мучиться з Томасом, — зітхаю я.

— Вона жива?

— Скоріше за все, він не дозволить їй померти.

— А шкода, — шкіриться Фелікс.

— Гей! — я сміюся, кидаючи в нього серветку.

— Гаразд, гаразд, — він піднімає руки. — Але вона ж повернеться? Чи Томас вирішив залишити її на весь вечір?

— Скоро буде, — впевнено заявляю я.

І ніби на замовлення, саме в цей момент до їдальні заходить Кріс. За нею йде Томас, але вони швидко розходяться в різні боки. 

— Фух, я нарешті вибралася з цього пекла!

— Вижила?

— Не впевнена.

— Томас поводився як сволота?

— Як завжди.

Кріс бере круасан, закочує очі від задоволення після першого укусу і блаженно відкидається на спинку стільця.

— О, так. Це майже найкраще, що сталося зі мною за весь день.

— Що, Томас тебе не вразив? — питає Пол.

— Заткнися, — огризається Кріс, але сміється. — Коротше, що я хотіла сказати… — Кріс раптом подається вперед, ставлячи лікті на стіл. — У мене нарешті почали виходити зілля.

— Ого, серйозно? — Ліліан здивовано піднімає брови. — Невже Томас не зміг тебе довести?

— О, повір, він зміг.

— Я не сумніваюся, — хихикає Кара.

— Але все-таки… — гордо продовжує Кріс. — Сьогодні в мене вперше вийшло зілля без косяків.

— Думаєш, на трьохсотій спробі це вважається досягненням?

Ми всі обертаємося до іншого столу. Томас п’є чай і навіть не дивиться на нас, але усмішка на його обличчі говорить про багато чого.

— Та йди ти, Томас, — втомлено кидає Кріс.

— Оу, то це правда? — втручається Кіріан, ліниво розтягуючи слова. — Кріс, ти реально змогла зварити зілля?

— Ну, що можу сказати… — Пол піднімає руки в повітря. — Кріс, ти нас дивуєш. Може, Томас — не такий уже й фіговий Наставник?

— Досить лаятися за столом, — огризається Кріс.

— Та ви з Мері такі словечка знаєте, що з усіх нас найбільше лаєтеся саме ви, — зі сміхом каже Пол.

За столом знову лунає сміх.

Я беру ще один круасан, відриваю шматочок і задумливо жую, насолоджуючись атмосферою.