Розділ 40 — Кріс

Кріс

Наступні три тижні минають у звичному темпі. Усе повертається на свої місця. І ось я сиджу на уроці давніх рун і заклинань.

Викладач, професор Вейл, стоїть біля кафедри, гортаючи старовинний фоліант. 

— Сідайте швидше, не витрачайте мій час, — каже він, навіть не піднімаючи голови.

Я закочую очі, але сідаю за парту. Поруч зі мною плюхається Мері, кидаючи сумку на стіл.

Принц і його «свята трійця» вже тут. Як завжди, вони сидять у центрі, на своїх «почесних» місцях. Томас розвалився на стільці, виглядаючи абсолютно незацікавленим. Кіріан задумливо крутить у пальцях ручку, а Принц… Принц сидить ідеально рівно, зосереджено дивлячись на книгу перед собою. Якщо вони тут, значить сьогодні наприкінці уроку буде практика.

— Сьогодні ми продовжимо вивчення давніх рун та їх застосування в бойових заклинаннях, — оголошує Вейл, клацаючи пальцями. У повітрі з’являється світна голограма з трьома рядами символів. — Ці руни використовуються для захисту та посилення магічних атак. Уважно вивчіть їх, бо наприкінці уроку буде практика.

Я з цікавістю дивлюся на символи.

— Чорт, я знову нічого не розумію, — шепоче мені Мері, обводячи руни поглядом.

— Просто запам’ятовуй їхню форму, потім розберемося, — шепочу я у відповідь.

Вейл проводить пальцем по повітрю, і символи починають сяяти яскравіше.

— Перша група рун відповідає за зміцнення бар’єрів, — пояснює він. — Друга посилює руйнівну силу заклинань. Третя — рідкісна, використовується тільки тими, хто володіє малою магією. Вона дозволяє переплітати заклинання між собою.

Я стискаю губи. Ось вона — моя стихія. Якщо мені й вдасться стати успішною хоч у чомусь, то саме тут.

— Брехарт, прочитайте мені першу строку і скажіть, що означає кожна руна.

Я кліпаю. Швидко пробігаю очима по символах, намагаючись пригадати.

— Перша руна — «Алькрос», вона позначає зміцнення. Друга — «Вестріон», захист від фізичних атак. Третя… — я завмираю, згадуючи.

— Ну ж бо, Брехарт, — ліниво тягне Вейл, схрестивши руки на грудях.

— «Фергаст», вона пригнічує енергію ворога, послаблюючи його магічні удари, — нарешті згадую я.

— Непогано. Хоч хтось читав матеріал, — киває він.

Краєм ока я помічаю, як Томас ледь усміхається, ніби вражений.

— А тепер практика.

Клацання пальців — і перед кожним студентом з’являються невеликі дерев’яні дощечки з вигравіруваними рунами.

— Ваше завдання — активувати руни без використання традиційної магії. Тільки мала магія і концентрація.

Чорт. Це буде непросто. Я кладу руки на дощечку й заплющую очі. Треба відчути потік енергії. Відчути, як руни вбирають силу, як стають частиною магічного потоку… Минає хвилина. Потім друга.

Я відкриваю очі й бачу, що в Принца вже сяє весь ряд рун. Звісно.

Перевожу погляд на Томаса. Він ліниво водить пальцями по дощечці, і руни загоряються одна за одною, ніби йому навіть не треба старатися. Мене починає дратувати їхня легкість. Кидаю погляд на Мері — у неї на лобі виступив піт. Але, чорт забирай, дві руни вже світяться.

— Чорт… — шепочу я, намагаючись зосередитися.

Знову заплющую очі, роблю глибокий вдих… І раптом відчуваю щось. Слабкий відгук. Моя магія чіпляється за одну з рун, ніби ниточка за голку.

— Давай… — шепочу я, і раптом…

Вона спалахує!

— Є! — видихаю я.

Але на цьому все. Решта дві вперто залишаються темними.

— Цікаво… — раптом чую я голос Томаса.

Я піднімаю голову. Він вивчає мою дощечку, а потім дивиться на мене.

— Ти навіть не уявляєш, як твоя магія впливає на ці руни, правда?

Я хмурюся.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти не відчуваєш, як змінюється температура?

Я напружуюся. Справді, навколо моєї дощечки повітря стало… теплішим.

— Твій дар впливає на активацію. Коли ти нервуєш або злишся, твоя магія скаче, як скажена, і руни не можуть повністю її ввібрати, — пояснює він.

— І що мені тепер робити? — роздратовано питаю я.

— Контролювати себе, Кріс, — шкіриться він. — Хоча, звісно, тобі це навряд чи вдасться.

Я закочую очі.

— Томас, ти б краще зробив щось корисне замість того, щоб витрачати час на безглузді коментарі.

— А я і роблю, — шкіриться він.

— І що саме?

— Вчу тебе.

Перш ніж я встигаю відповісти, Вейл плескає в долоні, привертаючи увагу класу.

— Час вийшов. Якщо у вас не вийшло активувати руни, запам’ятайте, над чим варто попрацювати. Наступного разу ми будемо вчитися поєднувати руни між собою.

Я роздратовано зітхаю. Але коли ми збираємо речі й виходимо з аудиторії, я розумію, що хочу спробувати ще раз. І цього разу — без Томаса і його дурнуватих підколок.