Розділ 26 — Кріс

Кріс

Лікар Арден Брукс злегка поправляє окуляри, перш ніж знову подивитися на мене. Його обличчя не виражає нічого, крім професійної стриманості, але в голосі чується м’яке співчуття.

— Крістіано, її самопочуття поступово покращується, але це тимчасовий ефект. Тих грошей, що ви привезли, вистачить ще на чотири дні лікування, а також на проживання тут.

Моя щелепа мимоволі стискається. Чотири дні. Чотири кляті дні.

— Так, звісно. Дякую. Я заїду за кілька днів і привезу ще.

Серце глухо калатає в грудях, але я намагаюся зосередитися. Я не можу дозволити собі емоції. Не можу дозволити собі слабкість.

— По телефону ви казали, що є нове експериментальне зілля.

Брукс трохи напружується, проте все ж відповідає:

— Так, воно називається «Еліксир Дихання Полум’я». Наразі найкращі алхіміки його перевіряють. Однак навіть якщо воно виявиться дієвим і вийде на ринок, коштуватиме… дуже дорого. Інгредієнти, які використовують для цього зілля, надзвичайно рідкісні.

Я вдихаю глибше, хоча в легенях раптом стає важко.

— Скільки? — мій голос звучить рівно, але всередині все обривається. Скільки воно може коштувати?

Доктор Брукс робить паузу, ніби розуміє, що ця відповідь мене зруйнує.

— Наразі я чув, що близько п’ятисот тисяч.

Тиша.

— Та за ці гроші можна власне королівство купити! — вигукую я.

Брукс сумно посміхається, але нічого не відповідає. Бо це не жарт.

— Так, міс Брехарт, до того ж воно ще проходить перевірки.

Я киваю. Здається, повітря навколо стало важчим.

— Я приїду за кілька днів. Дякую вам, вона каже, що ви дуже добре про неї дбаєте.

Я виходжу з лікарні, дістаю телефон і швидко набираю повідомлення Арі: «Цього тижня мені потрібен ще один бій».

За кілька секунд приходить відповідь: «У суботу. О першій ночі».

Чудово.

Увечері я заходжу до кабінету, і Томас уже чекає на мене. Він стоїть, схрестивши руки на грудях, із хитрою посмішкою, яка миттєво мене дратує.

— Ну що ж, цекерочко, сьогодні ми попрацюємо над моєю здогадкою і проведемо один цікавий дослід.

Я закочую очі й кидаю сумку на стіл.

— Тобі так і кортить ставити на мені експерименти.

— Усі ці півтора місяця я уважно спостерігав за тобою, — спокійно каже він.

— О, так, я помітила, як ти раз у раз поглядаєш на мої груди.

Він усміхається, ніби я щойно підтвердила його теорію.

— Не можу заперечити. У тебе чудові форми, але зараз не про це.

Я закочую очі ще сильніше.

— Я кажу про те, як ти вариш зілля.

Він підходить ближче і кладе переді мною дві пробірки з каламутною рідиною — мої вчорашні невдалі спроби.

— Я знаю, чому в тебе нічого не виходить.

Я підтискаю губи, схрещуючи руки на грудях.

— Просвіти мене, о великий алхіміку.

— Ти не контролюєш свою магію, коли працюєш з інгредієнтами.

Я кліпаю, не відразу розуміючи, до чого він хилить.

— Що?

— Ти випускаєш енергію, навіть не усвідомлюючи цього.

Він дивиться на мене пильно, і вперше в його очах немає звичної глузливості.

— Твої емоції впливають на Дар. Коли ти злишся — нагріваєш повітря навколо. Коли радієш — охолоджуєш. Ти цього не помічаєш, але твій Дар — це не просто контроль температури тіла, він впливає на середовище довкола. А зілля потребують стабільності.

Я хмурюся.

— Тобто ти хочеш сказати, що через мою магію вони не виходять?

Томас усміхається, бере мою руку й підносить до однієї з пробірок.

— Давай перевіримо.

Він дає мені інгредієнти й стежить за кожним моїм рухом.

— Глибокий вдих, Кріс. Дихай рівно. Подумай про щось спокійне.

Я кидаю йому сердитий погляд.

— Якщо ти й далі говоритимеш цим заспокійливим голосом, я тобі точно заїду.

Він сміється.

— Гаразд, злишся — значить, нагріваєш повітря. Зосередься, відпусти емоції. Контролюй себе.

Я намагаюся. Я справді намагаюся. Але щойно додаю останній інгредієнт, відчуваю тепло, що виходить із кінчиків пальців. Томас щось помічає й різко хапає мене за руку.

— Стоп.

Я кліпаю, а в казані вже починає булькати. Томас тягне мене назад, але зілля вже спалахує. Ми різко відстрибуємо, а він вибухає сміхом.

— Я ж казав!

— Якого біса?!

— Ти розігріла рідину. Навіть несвідомо!

Я злюся, але розумію, що він має рацію.

— Ну, припустимо, я трохи нагріла його. І що тепер? Як мені це контролювати?

Томас дивиться на мене з хитрою усмішкою.

— Вчитися.

Я роздратовано дивлюся на нього, але глибоко в душі розумію — це не чергова його жартівлива витівка. Він справді зрозумів, у чому моя проблема.

— Ну що, ще раз? — питає він, простягаючи мені нові інгредієнти.

Я закочую очі, але беру їх.

Після ще трьох спроб зілля майже виходить, але потім знову каламутніє. Томас хмуриться, але вже не сміється. Він щось аналізує, думає.

— Щось не так? — питаю я, масажуючи пальці.

— Ти навчилася контролювати Дар під час зілляваріння, але цього все одно замало. Можливо, проблема глибше.

Я дивлюся на нього, відчуваючи легкий трепет.

— Наприклад?

— Може, річ не тільки в твоєму контролі, а в природі твоєї магії. Може, ти володієш… чимось більшим, ніж просто регулювання температури тіла.