Розділ 23 — Мері

Мері

Поки ми йдемо коридором, я швидко вибиваю повідомлення на телефоні, пальці ледь не тремтять від злості.

«Я знаю, що зазвичай ми розважаємося по середах, але сьогодні мені потрібно провітрити голову.»

Відповідь від Едгара приходить миттєво.

«Кайл сьогодні якраз ночує в якоїсь дівчини. Приходь о десятій.»

Я не гаючи часу пишу у відповідь: «Дякую, тоді до зустрічі.»

Гаряча вода допомагає розслабити тіло, але не голову. Я повільно проводжу долонею по плечах, намазуючи шкіру кремом, але думки продовжують крутитися навколо однієї й тієї самої сцени.

Принц.

Він хотів захистити мене? Чи вирішив, що я надто слабка? Але ж я і була слабкою. Чорт. Я трушу головою, намагаючись викинути з думок цей день.

Надягаючи гарну спідню білизну, я дивлюся в дзеркало й усміхаюся. Якщо цей день закінчиться тим, що я роздумуватиму про Корина й Принца, то зійду з розуму. Едгар точно допоможе. Я беру шоколадно-вишневий круасан із коробки й швидко з’їдаю його, відчуваючи, як солодкий смак трохи підіймає мені настрій.

— Хорошого сексу, — ліниво каже Кріс, навіть не підіймаючи голови від підручника з зіллєваріння. — Тебе о котрій чекати? — питає вона, гортаючи сторінки.

— Не знаю, через пару годин, може.

— Гаразд, я вже спатиму до того часу.

Вона знову втуплюється в підручник, а я швидко натягую кросівки й виходжу.

Щойно Едгар відчиняє двері, я буквально накидаюся на нього. Він сміється, але не зволікає ні секунди — його руки підхоплюють мене, я обхоплюю його ногами за талію. Гарячі поцілунки миттєво вимикають мозок. Саме те, що мені потрібно.

Через півтори години я, важко дихаючи, повільно злізаю з Едгара. Він розкинувся на ліжку, його дихання ще збите.

— Чорт, Мері… Ти сьогодні чи то зла була, чи то… не знаю, що це було, — він дивиться на мене з захопленням.

Я всміхаюся, встаючи.

— Це добре чи погано?

Він тягне мене за зап’ястя, притягуючи назад до себе, його очі блищать азартом.

— Ти неймовірна.

Я вивільняюся, швидко одягаюся, кидаю йому повітряний поцілунок і виходжу в коридор. Секс ні хріна не допоміг. А особливо те, що думками я постійно поверталася до заняття… і не тільки до нього.

День видався важким, і думки гудуть у голові. Але є те, що стало майже звичним — навіть приємним — миті тиші, коли я йду до ніші в стіні, яку тепер знаю напам’ять.

Листи від Тіні чекають на мене. Іноді — з інформацією. Іноді — з питаннями. Іноді… просто з присутністю. Ми почали з сухих наказів і передачі відомостей. Але потім… усе змінилося.

На третій тиждень навчання я отримала дивну записку. Там було:

**Мері, Любиш читати?
Ти була з книжкою за вечерею в понеділок.
Мені стало цікаво, і теж захотілося її прочитати.
Книга виправдала всі мої очікування. Дякую.
— Тінь **

Моя відповідь була простою:

**Тінь, Якщо тобі справді сподобалася та книга, ризикну порадити іншу.
«Сліпа осінь». Так, звучить як щось трагічно-вологе, але всередині — більше, ніж я очікувала.
Там є одна сцена, де героїня сперечається з професором з філософії, бо вважає, що люди обирають біль не заради зростання, а тому що бояться взагалі нічого не відчувати. «Біль — це хоча б щось. Порожнеча — гірше.» Не знаю, як ти, а я перечитувала цей діалог тричі. Обережно: посередині є дурна і раптова любовна лінія. Але ти впораєшся. 
— Мері
P.S. Якщо ти фанатка хепі-ендів… ні, я не вибачаюся заздалегідь. **

Через кілька днів я отримала відповідь:

**Мері, «Сліпа осінь» — прочитана.
Сцена з професором — так, вона неймовірна. «Біль — це хоча б щось. Порожнеча — гірше.» Ти права. Ця думка проїла мені день. І ніч. Деякі книжки, як люди — потрапляють не вчасно, але саме тоді, коли потрібно. Не можу сказати, що погоджуюся з героїнею, але розумію, чому вона це сказала. А виходить, може, вона була права. Дякую за рекомендацію. Навіть якщо кінець усе ж намагався бути щасливим.
— Тінь
P.S. У відповідь — залишу для тебе дещо легке. Без драми. Майже. Ніша в четвер. **

Зазвичай я не обговорюю прочитані книжки й свої реакції на них. У моєму оточенні мало хто любить читати. Але Тінь, схоже, любить, ще й розуміє мене й відчуває. Моя відповідь була такою:

**Тінь, Ти лякаюче уважна.
Підозрюю, ти або бібліотекар, або вбивця. Або обидва одразу.
Хоча не впевнена, що бібліотекарі вміють залишати такі післямови.
Дякую за відповідь. І за четвер — чекаю.
Тільки попереджаю: якщо це буде збірка віршів про траву й небо — я вийду на стежку війни.
— Мері
P.S. Кінець усе ж намагався бути щасливим, так. Думаєш, у неї вийшло? **

У той четвер у ніші я знайшла не тільки книжку, а й відповідь на свій лист:

**Мері, Книжка — легка. Майже. Без трави й неба — обіцяю.
Хоча там є сцена з гусем, яка може залишити слід у душі. Ти попереджала — я враховую. А ти — обережніше з погрозами. Я бібліотекар, пам’ятаєш? Ми мстимо цитатами. Відповідь на твоє питання: «Чи вийшло в неї бути щасливою?» Думаю, так. Бо вона наважилася розповісти комусь, що була порожньою. І її не відкинули. А іноді цього достатньо.
— Тінь P.S.
Сторінка 93. Підкреслена фраза — спеціально для тебе. **

Я прочитала книжку за чотири дні. На 93 сторінці підкресленою виявилася фраза: «Іноді хтось просто помічає, що ти втомився. І цього вже достатньо, щоб продовжити йти.»

Моя відповідна записка була короткою:

**Тінь, Гусь — чудовий. Я всерйоз задумалася завести й собі такого. Не в якості домашнього улюбленця, звісно. А в якості зброї. А сторінка 93 — удар під дих. М’який, але точний. Дякую. Ти читаєш надто уважно й бачиш більше, ніж належить. Це дратує… І трохи рятує.
— Мері.
P.S. Не здивуюся, якщо наступна книжка виявиться про відьом, зрадників і підземелля. Але якщо буде ще один гусь — я точно куплю його. **