Розділ 18 — Кріс

Кріс

Через пів години я насилу стримую позіхання, коли заходжу в аудиторію. Чорт, хто взагалі вигадав ставити історію магії зранку? Так, предмет, звісно, корисний, але здається, якщо я зараз не вип’ю ще одну кружку кави, мій мозок просто відмовиться працювати.

Я оглядаю просторе приміщення. Високі склепінчасті стелі, ряди книжкових полиць, що сягають майже самої стелі. 

Посередині — масивний викладацький стіл, вирізаний із темного дерева.

Я плюхаюся на вільне місце поруч із Мері й Ліліан, ставлю перед собою стаканчик кави й спираюся на руку, сподіваючись, що не засну просто за партою.

До аудиторії заходить професор Грейсон. Він кидає на нас уважний погляд поверх окулярів і робить помах рукою. У ту ж мить за ним з’являється назва сьогоднішньої лекції: «Походження магії та великі магічні війни».

— Доброго ранку, студенти, — глухим голосом вимовляє він, обводячи аудиторію поглядом. — Я сподіваюся, ви вже достатньо прокинулися, щоб вбирати знання, бо сьогодні в нас важлива тема.

Я відчуваю, як Мері тихенько штовхає мене ліктем, але не реагую. Моя подруга, схоже, більш залучена в лекцію, ніж я.

— Як багато хто з вас знає, магія існує стільки ж, скільки існує світ, — продовжує професор, починаючи розмірено ходити перед столом. — Однак колись маги й звичайні люди жили разом. Поки одного разу…

Він робить паузу, і в повітрі перед нами з’являються зображення. Я бачу голографічну картину — давні міста, що палають у вогні, безліч тіл, кров заливає дороги.

— …не стався Перший магічний конфлікт.

Деякі студенти перешіптуються, хтось навіть здивовано ахає. Я п’ю каву, мляво розмірковуючи, чим усе це закінчиться.

— Цей конфлікт тривав десятиліттями, — продовжує професор Грейсон, — і став причиною масового розділення магічного й немагічного світу. Вперше люди усвідомили, що серед них є ті, хто здатен на… незвичайне.

Я мимоволі напружуюся. Історія магії — це, звісно, цікаво, але мені ніколи не подобалося думати про те, як нас, магів, століттями боялися й намагалися знищити. Добре, що з плином років у світі немає людей, які не володіють навіть малою магією.

— Саме тоді було дописано «Трактат Законів Магії», — продовжує професор.

Я краєм ока бачу, як Ліліан щось швидко записує в блокнот, а Мері хмуриться, явно занурена в свої думки. Я зітхаю. Усе це здається мені надто далеким від реальності. Яка різниця, що там було тисячі років тому, якщо зараз у нашому житті вистачає своїх проблем?

— Тепер давайте поговоримо про Велику Магічну Війну, — каже Грейсон, і в повітрі спалахує нове зображення — поле битви, завалене тілами, випалена земля. Над горизонтом палають червоні й золоті магічні спалахи, що відбиваються в небі.

Я відчуваю, як по спині пробігає холодок. Ось тепер стає цікаво.

— Ця війна тривала понад п’ятдесят років, — продовжує професор. — І її наслідки досі відчуваються в нашому світі. Якщо ви подивитеся на сучасну магію, то побачите, що багато заклинань, якими ми користуємося, були створені саме в той час. Так само, як і багато законів були написані після. Хто відповість мені, який ритуал було заборонено використовувати?

— Ритуал Джерело, містере Грейсон, — відповідає Ліліан, підводячись.

— Правильно. Чому ж він заборонений?

— Під час Великої Магічної Війни… наш світ практично перестав існувати. Ритуал Джерело — це можливість для мага знищити сотні ворогів, пожертвувавши своїм життям. Це потужний викид магії, який супроводжується сильним вибухом.

Я ловлю погляд Мері, і ми мовчки перезираємося. Так, ось це вже варте того, щоб не проспати заняття.

Через три години Грейсон робить помах рукою, і на дошці з’являється список імен.

— Ваше завдання — до наступного заняття обрати одного з великих магів тієї епохи й підготувати короткий доповідь про його внесок у розвиток магії. Питання є?

Я мовчки хитаю головою, поки студенти починають перешіптуватися, обираючи, кого брати. Мені байдуже, але зрештою, зайві знання мені точно не завадять.

Коли лекція закінчується, я почуваюся набагато бадьорішою, ніж на початку заняття. Тепер залишилося пережити літературу й зіллєваріння з Томасом.

— Ну що, Кріс, будеш писати доповідь про якогось великого мага? — питає Мері, коли ми виходимо з аудиторії.

— Якщо знайду когось, хто не був занудою, — шкірюся я, нарешті допиваючи свою каву.