Розділ 10 — Мері

Мері

— Цього року ви навчитеся використовувати малу магію в бою для посилення фізичних здібностей, освоїте захисні заклинання, навчитеся застосовувати атакуючу магію та багато іншого, — продовжує містер Ванс. — Але насамперед ми почнемо з того, без чого неможливо виграти жоден бій — розвитку вашої витривалості, сили та спритності.

Студенти затихають, вслухаючись у кожне слово.

— Сьогодні в нас об’єднане заняття з четвертим курсом, щоб ви могли побачити, як може виглядати бій без зброї, зі зброєю і, гадаю, найцікавіше — магічний поєдинок.

Серце пропускає удар.

— Першим ми подивимося бій без зброї. Четвертий курс, розбивайтеся на пари.

Усе навколо починає рухатися. Четвертокурсники одразу знаходять собі напарників і стають один навпроти одного. Я стою в першому ряду поруч із Кріс, Ліліан і Карою, спостерігаючи.

— Ого… — Ліліан дивиться на студентів старших курсів. — Ви тільки подивіться, які вони…

— Сексуальні, — киває Кріс.

— Небезпечні, — сміючись каже Кара.

Я затамовую подих, коли бачу, що Принц виходить уперед. Його супротивник — високий, кремезний хлопець із сильною поставою. Принц стоїть недбало, навіть розслаблено, ніби цей бій не вартий його уваги. Супротивник різко кидається вперед. Але перш ніж удар досягає мети, Принц зникає з-під нього, зміщуючись убік з неймовірною грацією. Його рука блискавично рухається вперед — точний удар у бік, і супротивник відлітає назад. У залі тиша. Хлопець намагається відновитися, але Принц уже знову там, його нога робить миттєвий розворот, удар у сонячне сплетіння — і супротивник падає на коліна, задихаючись.

Два удари.

І все.

Я не можу поворухнутися. Кріс нервово ковтає слину.

— Що. Це. Було, — ледве чутно вимовляє вона.

— Це було… страшно, — кажу я, відчуваючи, як долоні вкриваються потом.

Я переводжу погляд на Принца. Він не виглядає схвильованим. Навіть не спітнів. Поки решта закінчують свої бої, Принц стоїть осторонь, ліниво спостерігаючи за тим, що відбувається. Його постава розслаблена, але в цій розслабленості відчувається зарозумілість, ніби для нього це не більше ніж нудне видовище. Його очі холодні, байдужі, ніби він заздалегідь знає, чим закінчиться кожен бій.

Поруч із ним, на відміну від нього самого, Кіріан і Томас розважаються на повну.

— О, давай, ще разок, — шкіриться Томас, спостерігаючи за одним із боїв. — Ну ж бо, давай! Вдар його сильніше, щоб він не встав.

— Ти жахливий, — сміється Кіріан. — Але мені подобається твій настрій.

Принц лише повільно кліпає, ковзнувши по них поглядом, але не удостоює їх відповіддю. Тим часом у центрі залу лунає голос містера Ванса.

— Наступним ми подивимося бій зі зброєю. Міняйте пари.

Гул голосів миттєво спалахує в залі. Студенти швидко починають перешіптуватися, обираючи собі напарників. Кріс стискає мою руку й із цікавістю оглядає тренувальний майданчик, де вже починають готуватися до бою.

— Оце буде цікаво, — шепоче вона. — Зараз подивимося, як ці придурки управляються з мечами.

Ми обидві переводимо погляд на трійцю. Томас, як завжди, виглядає розслабленим, але, спіймавши мій погляд, підморгує й робить вигляд, ніби позіхає.

— Ох, крихітко Мері, я так втомився. Може, ти візьмеш на себе мого супротивника? — шкіриться він, ліниво обертаючи дерев’яний тренувальний меч у руці.

— Тільки якщо це буде не тренувальний меч, а справжній, — спокійно парирую я. — Тоді, можливо, мені вистачить одного удару для тебе.

Він притискає руку до серця, ніби смертельно поранений, і шкіриться:

— Яка ж ти жорстока. Я відчуваю, як моє серце розбивається.

— Думаю, це всього лише проблеми з травленням від твого его, Томас, — вставляє Кріс, схрещуючи руки.

Кіріан тим часом уже готується до бою. Його рухи легкі, спритні, він обертає меч у руках, ніби той створений саме для нього. В очах блищить азарт, він ніби чекає, коли зможе застосувати свої навички на повну силу.

Але найбільше мене вражає Принц.

Він стоїть абсолютно спокійно, тримаючи в руках меч, ніби це продовження його руки. На відміну від решти, він не розмахує ним у повітрі, не перевіряє баланс. Він просто стоїть. Спокійний. Незворушний. Але від цього вдвічі страшніше. Я мимоволі ковтаю клубок у горлі. Кріс, здається, теж відчуває, як наростає напруга.

— Він навіть не рухається, — шепоче вона мені. — Але мені чомусь страшно.

Я киваю.

Коли бій починається, зал наповнюється звуками ударів дерева об дерево, глухими вигуками, тупотом ніг. Студенти б’ються по колу, і я намагаюся стежити одразу за кількома дуелями, але мої очі раз по раз повертаються до Принца. Коли він нарешті починає рухатися, я не встигаю навіть усвідомити, що сталося. Його меч блискавично відводить удар напарника, потім різкий розворот — і його супротивник уже роззброєний, меч вибитий із рук. Усе це займає не більше двох секунд.

У залі лунає зітхання подиву від першокурсників. Принц спокійно відходить назад, дозволяючи супротивнику знову підняти зброю, і я бачу в очах хлопця страх.

— Чорт, — шепоче Кріс. — Ти це бачила?

— Я навіть не встигла зрозуміти, що відбулося, — чесно визнаюся я.

— І чому це нікчема без Дару дісталася такому Наставнику? — отруйно тягне Віола, висока блондинка з мого курсу. У її голосі крізь заздрість і удаване співчуття.

— Тільки дарма його Дар на неї витрачають, — пирхає Моллі.

Я закочую очі, насилу стримуючи роздратування, яке пече під шкірою, як розпечене вугілля.

— З радістю б поміняла цього придурка на когось кращого, — гаркаю я.

— Та хто ти така, Вілсек! Він може стратити тебе за таку зухвалість! — обурюється Віола, розпахнувши очі так, ніби я образила саму корону, що, загалом, я й зробила.

— Я б на це подивилася, — хихикає Моллі, прикриваючи рот рукою.

— Ти краще на себе подивися, — спокійно кидає Кріс, не повертаючись до них. — Жоден Дар не врятує, якщо в тебе немає мозку.