Розділ 2

Вони знайомі! Здається гірше бути вже не може. У голові крутяться можливі пояснення: не впізнала? Проблеми зі зором? Брат-близнюк мого нареченого? Я благально дивлюся на незнайомця й рахую секунди до свого фіаско. Його обличчя виказує нерозуміння. Він переводить здивований погляд на мене й наче приймає рішення. Несподівано киває:
— Так і є, — він підходить ближче і його долоня опускається на мою талію. — Вона моя наречена.
Нахабна посмішка миттю злітає з обличчя Стаса. Він має такий вигляд, наче замість солодкого торту, йому підсунули квашену капусту. Він невдоволено кривиться:
— І коли ви встигли?
— Нещодавно, — незнайомець вигадує легенду на ходу. — Знаєш, вона справжній діамант, і тільки дурень може її втратити.
У мене підкошуються ноги. Я взагалі не дихаю, і намагаюся зрозуміти, що відбувається. Хто цей герой-рятівник і чому він вирішив підіграти моїй божевільній брехні? Стас демонстративно притискає до себе Тоню:
— Я теж одружуюсь. Ми вирішили відсвяткувати весілля у цьому ресторані, але тепер навіть не знаю, чи він дотягне до нашого рівня.
— Усі дати заброньовані на пів року вперед, — панікую та розповідаю чергову казку. — Мені шкода, але ви не зможете святкувати весілля тут.
— Після побаченого, не дуже й хотілося. Ходімо, люба, глянемо на справді шикарні ресторани міста. Андрію, я тобі співчуваю. Мар’яна сумнівний подарунок.
Вони, наче павліни котрі розпустили пір’я, прямують до виходу. Не встигаю полегшено видихнути, як майже біля самих дверей, Стас різко розвертається:
— Я тут подумав. Андрію, ми давно не бачилися, чому б нам не зустрітися десь?
Мій жах продовжується. Якщо вони зустрінуться, то існує висока ймовірність мого викриття. Чоловік навіщось погоджується:
— Можна. Якось зідзвонимося.
— Тоді до вихідних? — Стас запитально підіймає брови до верху.
— Так, домовилися, — незнайомець киває.
Нарешті мій колишній йде і я можу полегшено перевести подих. Роблю крок вбік, позбуваючись дотиків незнайомця.
— Дякую, що підіграли мені. Я не хотіла брехати, все вийшло саме собою. Він стояв тут зі своєю нареченою, такий зверхній та гордовитий, що я не стрималася. Хотілося чимось його вколоти, а ви якраз вийшли з того авто і все якось закрутилося, — нервово перебираю пальцями та виправдовуюся, наче злодійка.
Юля стоїть збоку і мовчки за всім спостерігає. Чоловік злегка всміхається і своєю посмішкою, як з обкладинки модного журналу, збиває мене з пантелику:
— Я не міг не підтримати свою клієнтку. Ви ж власниця цього ресторану?
Невпевнено киваю, а мої щоки горять ще сильніше. Клієнтку? Господи, то він ще і юрист? Експедитор? А може, колекціонер брехливих дівчат, яких витягує з халеп? У голові змагаються всі можливі варіанти, а язик, замість того, щоб тримати паузу, неслухняно випалює:
— Так, звісно! Я ще й меню складаю, і столи сервірую, і… податки сама плачу. Багатофункціональна власниця, так би мовити, — нервово посміхаюся.
— Я гадав, ви трохи старша, — чоловік підозріло зіщулює очі. — Не кожна дівчина у вашому віці має власний ресторан.
— Він дістався мені у спадок, — швидко знаходжу пояснення. — Кому ще з персоналу, як не власниці ресторану, дозволяється ходити у леопардовій сорочці?
Відчуваю насмішкуватий погляд чоловіка на цій блузі. Його погляд затримується на моєму декольте:
— Згідний, дуже екстравагантно.
Я опиняюся за корок до провалу. Юля, яка весь час стояла мовчки, мені підігрує:
— В Євдокії Іванівни завжди неповторний стиль. Леопард пасує до всього, тільки потрібно вміти його носити
Я мало не падаю від її пафосного тону. Ну от, тепер Юля опиняється втягнутою у цю аферу. Радію, що вона хоч не сказала «Ваша леопардова величність». Чоловік проводить рукою по своєму темному волоссю:
— А чому ваш колишній називає вас Мар’яна? Він що не знає вашого справжнього імені?
— Знає, звісно, — з моїх вуст зривається нервовий смішок, — але я його не люблю, тому всі звуть мене Мар’яна і байдуже, що написано у паспорті.
— Погоджуюся, — чоловік киває. — Євдокіями дівчат давно ніхто не називає. Коли це ім’я було популярне? Років сто назад?
— Мабуть, — стискаю плечима. — Мої батьки мають специфічний смак. Ми, здається ми незнайомі? — невинно змахую віями й сподіваюся нарешті почути, хто цей чоловік, котрий влаштував мені справжній допит.
— Я Андрій Миколайович з “Будсервіс”. У нас запланована зустріч.
Доля вперто затягує мене у прірву. Це ж і той чоловік, на якого чекає моя начальниця. Завмираю, наче вдарена струмом. Мені хочеться розчинитися між стінами ресторану. Юля хапається за рота. Ми обидві розуміємо масштаби катастрофи, яку вже неможливо виправити. Фактично, Юля підтвердила мої слова і тепер нам обом видніється шлях до звільнення.
— О, зустріч… — стискаю пальці й намагаюся вигадати, що робити далі. — Так, звісно. Зустріч.
Він злегка нахиляє голову, уважно вивчаючи мою реакцію, ніби перевіряє, чи справді я розумію, про що йдеться.
— Сподіваюся, ви підготували документи? — його голос звучить безжально рівно, як грім перед зливою.
Документи? У мене навіть ручки в сумочці немає, не те що якихось паперів! Хочеться зізнатися, сказати, що це все жарт, але боюся Андрій розповість все моєму колишньому і моїй начальниці. Тоді привіт звільнення, приниження від Стаса та ганьба на все життя. Серце шалено гупає, а мозок благає про диво. Не вигадую нічого кращого, як виманити чоловіка з ресторану.
— Я хотіла показати вам одне місце. Гадаю, воно підійде для будівництва мого ресторану. Вважаю, що краще одразу показати чого я хочу. Можна розв'язати ключові питання: межі, під’їзд, місце для паркування… Ви ж забудовник, Андрію. Ви зрозумієте краще на місці.
— Хочете поїхати сьогодні?
Мої думки бігають зі швидкістю зайця в полі. Звісно сьогодні, мені ж необхідно зробити все, щоб він так і не зустрівся зі справжньою Євдокією Іванівною.
— Так, прямо зараз, — розвертаюся до шафи й тягнуся до своєї куртки. Помічаю надірвану кишеню й розумію, що у такому власниці ресторану не ходять. Моя рука мимоволі тягнеться до пальта Євдокії Іванівни. — Після обіду у мене зустріч з інвестором і я маю сказати про що домовилася з вами.
Чую цокіт підборів Євдокії Іванівни, котра спускається сходами. Це подвійна катастрофа! Не можна, щоб вона зустрілася з Андрієм.