— Привіт. Мене звуть Ліля.-прозвучав із-за спини голос дівчини.
Повернувшись Нора побачила перед собою дівчину з довгим золотистим волоссям та привабливими голубими очима.
— Привіт я Елеонора можна просто Нора. Проведеш мені екскурсію по школі. Мені потрібно забрати у комісії свій розклад занять.-усміхнувшись сказала Нора.
— Звісно. Це тобі потрібно підійти до приймальної комісія. Ходімо.
— Добре.
— У мене є запитання до тебе.-тихо сказала Ліля нібито боячись реакції Нори.
— Яке запитання?
— Я тебе ніколи не бачила тут до того ж ти перевелась сюди по серед навчального року. Чому так? Де ти жила раніше і чому переїхала сюди?
— Ти мене не бачила в місті тому, що я лише декілька місяців тому сюди завітала, живу я за містом. А переїхала сюди тому, що обожнюю природу, а тут великі, привабливі ліси. Впринципі я і живу посеред лісу.А що ж до коледжу то просто не хотіла сидіти вдома ще пів року, а так довчусь за цей час.-з усмішкою на обличчі проговорила Нора.
— Зрозуміло. А в якому саме лісі ти живеш,якщо не секрет?
— В лісі Хайдонг.
Після почутого обличчя милої, доброї Лілі змінилось в одну секунду на страх в очах.
— Що таке? Щось не так?-спитала Нора побачивши реакцію дівчини.
— В цьому лісі стаються страшні речі. А ти там ще й живеш, якось моторошно.-дрожашим голосом сказала Ліля.
— Заспокойся я там живу уже четвертий місяць і за цей час нічого не сталося. Я жива, здорова нічого страшного немає в цьому лісі. Там неймовірно гарні краєвиди особливо нічний вигляд лісу приваблює найбільше.
— Тільки ще там було багато убивст, там проводили відьми ритуали і приносили в жертву не лише тварин, але й людей. А в озері потонули більше двадцяти людей.
— Відьми? Серйозно? Ти віриш в таку чуш?-з насмішкою спитала Нора.
— Так вірю. Бо це правда цей ліс це пекло.
— Це означає,що я демониця. Правильно?-спитала Нора у Лілі.
— Що?
— Ну так у пеклі добре себе почувають лише демони правильно? Правильно. Це означає,що я демониця, якщо ж мені подобається ліс і я задоволенням в ньому живу.
— Можеш не вірити, але це поганий ліс тобі краще переїхати звідти. До того ж в якому будинку ти живеш?-спитала Ліля страючись не дивитись в очі Нори.
— Я живу в помісті Марчуків.-з гордістю в голосі відповіла Елеонора.
Очі дівчини округлились ще більше від почутого.
— Що? Ти та сама Елеонора Марченко, яку викрали?
— Власною персоною.