Глава 17

   Кирил не розумів,що сталося тому сівши почав заспокоювати дівчину,але все було марно в дівчини в голові крутились різні моменти які ніяк не складались в один пазл.  Декілька десятків світлин із минулого промайнули за декілька хвилин. Вони настільки швидко змінювались,що дівчина не могла спіймати кожен слайд. 

— Подивись на мене.-крикнув Кирил піднявши обличчя дівчини руками,щоб Нора побачила його. 
Очі Нори були налякані,вона бачила,щось що її лякало, хлопець обійняв Елеонору гладив по спині,щоб вона заспокоїлась і тихо шепотом говорив на ушко,щоб не налякати її.

— Я біля тебе Нора, ти в безпеці, я нікому не дозволю тобі зашкодити.  Ти в безпеці. Чш…

— Я не хочу. Я не хочу. Мені страшно.-почала говорити в сльозах дівчина. Не дивлячись в очі хлопця дівчина повторювала одну фразу поки не знепритомніла. 

Пройшла година і відкривши очі дівчина побачила біля себе сплячого Кирила на кріслі. Елеонора легенько почала гладити каштанове волосся хлопця стараючись не розбудити його. Але в один момент хлопець застогнали підняв голову і зустрівся з дівчиною поглядом.

— З тобою все добре?-спитав хлопець випрямивши на стільці. 

— Уже все добре. 

— А що це тоді було? Що таке ти побачила?-тихо спитав Кирил 

— Я не пам’ятаю, картинки настільки швидко зникали і з’являлись,що я не змогла нічого запам’ятати.

— Все добре, я з тобою. Не зважай на цю ситуацію. Тобі потрібно відпочити і поспати трішки,щоб коли прийшов твій батько ти була весела і сповнена енергії.

— Я не хочу спати, зі мною все добре, а коли він прийде?-спитала Нора тихим голоском.

— Через години дві можливо три. А що таке?-спитав Кирил. 
 

— Я хочу піти в ліс, на озеро. Давай підемо туди. Зі мною все добре і я прекрасно себе почуваю.-усміхнувшись промовила дівчина.

— Тобі потрібно відпочити Нора.-стараючись сказати це сурово промовив Кирил.

— Або ти ідеш зі мною, або ж я піду одна. Як ти розумієш в будь, якому випадку я піду в ліс.

— Яка ж ти вперта. Добре я піду з тобою до озера, але якщо тобі буде погано ти про це одразу мені скажеш. Домовились? 
 — Так.-з усмішкою сказала Елеонора піднімаючись повільно з ліжка.