Глава 7

Зайшовши на кухню дівчина побачила Олю підійшовши до неї Кіра спитала: 

— Ви не могли б мені провести екскурсію по цьому замку?

— Я.. я не можу, мені заборонено виводити вас із будинка.- засмучено відповіла жінка

— Все добре. Мені Кріс дозволив прогулятись, але тільки з вами.- з усмішкою сказала Кіра 

— Правда?- здивовано спитала Оля 

— Якщо не вірите спитайте у нього. 

— Ні, я вірю вам просто це несподівано. 

— Несподівано?- спитала Кіра 

— Так, пан Кріс приказував ніколи вам не розповідати місцезнаходження будинка,не давати вам телефон,та і у всіх слуг забрав телефони та ноутбуки, ось я і здивувалась,що він дозволив вам вийти з будинку.- засмучено ніби то,щось пригадавши сказала Оля. 

Кіра вирішила не давити на жінку і перевела тему сказавши з усмішкою на обличчі: 

— Ну так,що ми підемо гуляти? 
— Так звісно,якщо ви бажаєте.- сказала жінка 

  Підійшовши до виходу з будинку Кіра побачила двох хлопців,які мовчки відкрили їм двері.Жінка довго вагалась чи не збрехала їй Кіра,але всі сумніви були розвінчані коли їх випустили без ніяких запитань,тому Оля розслабилась. 

— Я хочу піти до озера, воно неймовірно привабливе. - сказала Кіра. Звідки вона знала про озеро подумаєте ви. Вона бачила його з балкону і вона хотіла підійти до нього ближче. 

— Так звісно.- відповіла Оля 

— Чому Кріс забрав від всіх телефони?- невдовзі спитала Кіра

— Не знаю,він сказав,що нам не варто нікому говорити про те,що ви пані у нього в будинку, а якщо хтось про це скаже іншим то нас більше ніхто і ніколи не побачить.

— А чому ви просто не підете від нього? Чому не знайдете кращу роботу?- в шоці спитала Кіра 

— Пан Кріс добре платить,а в мене донька хвора на рак я б не змогла оплачувати її лікування,якщо б не ця робота.

— А ви бачитесь з донькою? Скільки їй років.- спитала дівчина 

— Так я бачусь з нею 2 рази в місяць. Кожен із слуг в цьому будинку може поїхати додому на один день після двох тижневої праці.- відповіла жінка дивлячись в землю. 

— 2 дні в місяць вихідні,це не припустимо.- обурливо сказала Кіра

— Все добре, ми уже всі звикли. 

— Чому ви не попросите більше вихідних? 

— Пан Кріс не дозволить.-засмучено сказала Оля 

— Я з цим розберусь. Як давно ви бачились з донькою? 

— Тиждень тому, її звуть Маша, їй 12 років. Я провела з нею в лікарні всю ніч, вона так плакала коли я йшла,я пообіцяла їй,що скоро буду з нею проводити більше часу,але я розумію,що цього не буде.- сказала Оля витираючи сльози з щок. 

  Підійшовши до озера Кіра стояла і не знала,що навіть сказати. Вона просто дивилась на воду після чого сказала: 

— Залишіть мене наодинці. 

— Я не можу,це заборонено,мене можуть убити.- сказала Оля 

— Убити?

— Так. Якщо ви втечете то пан Кріс знищить всіх. 

— Я не буду старатись втекти я просто хочу побути наодинці. 

— Добре.- сказала жінка після чого пішла. 

Кіра сіла на землю і дивилась на озеро,воно її   заворожувало своєю красою. Дівчина розслабилась і забула про все поки не побачила, що якась дівчина на каблуках в гарній чорній сукні прямує в будинок. 

  Кірі стало цікаво хто ця дівчина і навіщо вона прийшла,тому вона попрямувала за нею. Коли Кіра  зайшла в будинок, то побачила цю незнайомку і Кріса який обіймав незнайомку за талію й поцілував в щоку. В Кіри з’явилось не зрозуміле відчуття, але вона не могла зрозуміти,що воно означає. Кріс звернув увагу на Кіру тому сказав: 

— Як погуляла? 

— Прекрасер. А це хто?-показуючи на незнайомку спитала Кіра.

— Я Діана.- з усмішкою відповіла незнайомка 

— Зрозуміло. Я піду в свою кімнату.-сказала Кіра після чого пішла по сходинкам на 2 поверх до своєї кімнати