“Ворог, який ніколи не спить”

  "Залишилося  поглинути приблизно 821 тисяча поселень. Швидкість поглинання 4000 за годину. До остаточного виконання завдання залишилося 205 цілих і 25 сотих години або 8 з половину днів."

    Програма постійно обчислювала усі вхідні данні і у разі знаходження якихось змінних у її рівнянні подавала сигнал і у печері, посеред мармурового кола на підлозі з*являвся привид. Привид отримував чіткі вказівки, що саме треба було зробити і в який час та зникав так само як і з*являвся.

Сама ж програма знаходилася в оболонці великого круглого комп*ютеру завбільшки з баскетбольний м*яч. Комп*ютер кріпився до стелі печери через довжелезну залізну трубу. Труба могла змінювати довжину і кут нахилу тим самим даючи змогу Всеоку переміщуватися і слідкувати за сотнями моніторів на стінах та стелі печери.

З самого початку створення програми у неї була чітка задача: слідкувати за перебігом ігор у Клєш оф Кленс та Бравл Старз. Якщо хтось знаходив баг (так називалу помилку у грі) то ця інформація стікалася до цих моніторві. Також задачою Всеока було слідкувати, щоб ніхто не хитрував та грав за правилами.

   Та щось змінилося у коді програми і Всеоко почало виконувати іншу програму: злиття усього воєдино. Клєш оф Кленс тепер мав бути одним великим містом та з*єднатися з Бравл Старз. Всеоко створило собі приватну охорону - тих самих привидів котрих Ви вже зустрічали і тепер ніхто не міг добратися до нього та відновити базові налаштування.

   До печери влетів Король Варварів і заревів:

- Королева втікла! Та ще й забрала новенького і одного з охоронців. Що робити повелителю?

  Всеоко спостерігало в один з моніторів та не відволікався. Варвар побоювався хазяїна та не хотів наражати себе на його гнів тому просто стояв та чекав. Програма не відриваючись від монітору роздрукувала вказівку, коротко та безжально:

"Знищити королевство лучниць"

  Варвар прочитавши наказ оторопів. Аден поглинаючи інші поселення приєднував їх теріторіально і підкорював жителів, а тут - знищити. Виробивши наказ програма ніколи не змінювала свою думку тому Король навіть і не думав сперечатися.

Він лише відрапортував: - Буде виконано! - і вийшов.

***************

   Година пройшла з того часу як нараду було призупинено вечір мимохідь перетворювався в ніч.   Потрохи усі поверталися до білого залу. Старійшини сідали за круглий стіл, за спинами у них вишиковувалися їхні побратими.

   Королева та Гіпаріон терпляче чекали поки усі зберуться. Вона лише ледь кивала кожному хто входив - знак поваги до тих хто насмілився кинути виклик ворогові.  Майже усі зібралися - не було лише клану наїзників на кабанах.

  " Як ми здолаємо стіни без них" - у розпачі подумала вона. Її реакція не залишилася не поміченою іншими присутніми - атмосфера в залі стала гнітюча.

   Зі сторони сходів почулися якісь крики та гамір - спочатку десь здалеку, а потім щось наче наближалося до тронної зали.  Охоронці тривожно взялися за зброю та виявилося, що марно.

   До зали залетів величезний вепр, у зубах він тримав палку та по вигляду було, що він від когось утікав. За ним ввалилася  до зали зграя засмаглих воїнів на чолі з  їх ватажком. Це були наїзники на кабанах, тільки зараз вони були схожі на хлопчиськ у яких утікла свиня.

  - Ану стій Хрюкало, не позор мене! - кричав ватажок - Дожену -сало з тебе зроблю, срака ти невихована!

  Усі присутні почали реготати, дивлячись на те як, Хрюкало грайливо утікає від наїзників. Ще трохи побігавши по залу кабану надоїло гратися, він випустив палку з рота і дав себе наздогнати.  Ватажок, наздогнавши свого рисака, лише потріпав того по пузику і давши дружнього копняка під волохату сраку велів своїм воїнам відвести Хрюкало до стайні (так вони називали свинарники, де відпочивали кабани).

   Королева з усіма іншими трималася за живіт, після затяжного реготу. Пропала не тільки тривога, сміх підняв усім настрій та бойовий дух.

   - Перпрошую шановне панство - напустивши серйозність. -  Можемо починати!

Королева Сюзанна привітала та подякувала усім за присутність і хоча вже було зрозуміло, що союзники усі за одно протокол вимагав голосування.

  - Прошу проголосувати за війну з Аденом, хто зі мною, прошу підніміть руку!

   Маги, Валькірії, Лучниці, Шахтарі та Наїзники на кабанах - усі як один підняли руки. По залу пролунав бойовий клич, що аж стіни загуділи.

Тепер справа була лише за Ріко та Пеккою.

***********

Вони летіли усю ніч і ось коли вже почало світати, Ріко ще здалеку побавич Кельванію. Океан лісу наче врізався в скелясту стіну і тепер куди не подивись  під крилами драконів були лише гори. А на горизонті, наче мати усіх цих скель возвишалася здоровенна гора. Вона була настільки здоровенною, що усі інші гори порівняно з нею були рівниною. Цю гору так і називали - Кельванія.

   Підлітаючи до однієї з гір поменьше, дракони почали зниження та захід на посадку. Тімі так і не дочекавська інформації стосовно температури та місцевого часу, не зрозуміло було чи треба переводити годинник чи ні. Вон сіли на невелике гірне плато, де Ріко та Пекка зійшли.

  - Далі ми нам не можна летіти - починається територія велетнів.

 - Ви ворогуєте? - запитав Пекка.

 - Це  давня історія запитайте у Сюзанни, вона вам розкаже. А зараз прощавайте нам пора.

  Дракони взметнулись у небо і за мить розтанули у хмарах. Ріко та Пекка (імена цієї парочки більше підходили для якогось мексиканського серіалу) пішли вузькою стежкою у сторону Кельванії.

  Був ранок і сонце обіцяло гарний та погожий день. Стежка, здавалося , тікала від хлопців то ліворуч то різко праворуч, а часом була схожа на американські гірки. Навколо не було нічого крім каміння та сухих колючок. Раптом гірська вузька стежка, як струмок впадає в величезну річку, примкнула до широчезної дороги розміром з автотрасу. "Нічого собі хайвей" - подумав Ріко - "і хто ж тут ганяє по таким дорогам?!"