Gaal

Видавництво «Мега» займалося публікацією не лише наукової літератури, словників та нон-фікшн, іноді воно надавало редакторські послуги науково-популярним журналам, на кшталт «глянцевого» «Модус Вівенді». Саме в цьому видавництві довгі роки працював молодшим науковим редактором Рой Гордон на прізвисько Дельфін. Чому його так іноді називали колеги, він і сам не знав. Його видавництво було не гірше і не краще за будь-які інші, в Донбурзі їх хоч греблю гати. Але Рой вважав його найкращим. Йому нерідко надходили листи від конкурентів, які пропонували аналогічну посаду з оплатою майже вдвічі вище; проте він уперто відхиляв будь-які пропозиції. Щоправда, колеги іноді жартували, натякаючи на те, що в іншій компанії цей Дельфін би вже давно став головою редакторського відділу, враховуючи його «екстремальний» ентузіазм. Всі знали, що іноді Рой міг працювати вдома, а іноді міг засиджуватися вечорами у своєму кабінеті на дванадцятому поверсі величезного блискучого хмарочоса з майже бездоганно чистими вікнами. Рой Гордон – сорокарічний «тінейджер», як він сам себе називав, вважав, що йому дуже пощастило – робота в цьому видавництві була для нього і захопленням (іноді редагування наукового тексту перетворювалося на приємний квест), і черговим життєвим смислом, і тим ділом, за яке йому непогано платили.

Про браузер «Гаал» він майже випадково почув від свого колеги та давнього приятеля – Германа Шульца – лисіючого технічного редактора невисокого зросту, який з легкою усмішкою та чашкою гарячої кави в руках обговорював цю штуку з чарівним дизайнером Гелен Ган. До Гелен, цієї кокетки він давно мав таємну любовну пристрасть, але за довгі роки спільної роботи так і не наважився їй у цьому зізнатися. Її граючі карі очі, ніби повідомляли: «Вибач, Рою, але я тобі не по зубах». Шульц же фліртував з нею майже щодня. Втім, Рой на нього не сердився за це; просто Шульцу пощастило більше. Він має харизму, має якусь вроджену природну привабливість: жінкам таке подобається.

Вони довго обговорювали це диво сучасної розробки, поки Рой до них тихо не підійшов. Не сказати, що він був гарячим шанувальником усіляких технологій, але, схоже, ця штука зачепила його увагу. «Гаал», як з’ясувалося, це – не просто ще один браузер, ця штука може забезпечити широкосмуговий супутниковий доступ в Інтернет, де б користувач не знаходився, а, головне, внутрішня пошукова система під назвою «Гаагл» дозволяє знаходити рідкісні або навіть мертві сайти, які зазвичай не індексуються іншими пошуковими системами. Колеги кажуть, що це страшенно зручно. Амбіційні розробники цієї штуки не полінувалися на гучні гасла «Все таємне – стане явним». Це сподобалося масовому споживачеві. І Рой на це дивився з цікавістю.

Герман діловито поправляв свій м’ятий піджак, допиваючи ароматну каву та розповідаючи Гелен про те, що ця пошукова система вміє шукати такі ресурси, про існування яких користувачі ніколи й не думали. Зрозуміло, що далеко не всі власники сайтів або автори будь-яких наукових блогів готові дбати про свою рекламу, тому в популярних пошукових системах подібні посилання з’являтися просто не будуть. «Гаагл» легко вирішує цю проблему. Завдяки цій системі перед користувачем відкривається неймовірна кількість тематичних сайтів, про які можна лише мріяти. З такими можливостями можна втримати на руках небо, – майже дзвенів голос Германа Шульца, і Гелен розтуляла рота з подиву.

– Наскільки дорого коштує ця штуковина? – поцікавився Рой, ніби він проходив повз і вирішив запитати про всяк випадок.

– Півтори тисячі зелених, – також легко продовжував Герман, – але я тобі скажу, що ця річ коштує своїх грошей.

Рой ліниво почухав потилицю.

– Браузер за півтори тисячі? Здається, розробники ще ті жмоти. – Рой дістав цигарку марки «Філіп Кольт» і закурив. То були його улюблені цигарки з білим фільтром. Він завжди курив, коли багато думав. – Чи не простіше знайти зламану піратську версію, щоб не платити такі величезні гроші? Герман швидко переглянувся з Гелен, і вони обдарували один одного усмішками, немов у них давно зрів якийсь план.

– Пробували, кілька разів деякі розумники, але, схоже, компанія-розробник «Дагон» про це подбала. Програму неможливо або майже неможливо зламати, вона має якийсь особливий код. Отже, вибір один – або купувати, або забути про неї.

Рой нерішуче посміхнувся і задумливо глянув у вікно. Думки настільки переповнювали його, що він навіть не помітив, як пальці відпустили недопалок. Прийшовши додому, він став свідком того, як його худенька дружина Ніна з майже театральною мімікою швидко збирає речі. Вона летить на тижневу наукову конференцію з антропології в Стенфорд. Їй належить розповісти про нові факти, пов’язані з гучною знахідкою Homo naledi. Увага сотень антропологів прив’язана до цієї, без жодного перебільшення, сенсації. Ніна була по вуха закохана у всі ці кістки, які, як вона любила говорити, дещо прояснювали у нашому палеоісторичному минулому.

Квиток на літак був давно куплений, всі документи підготовлені, текст доповіді та тези написані. Залишався один невеликий день. Щороку вона їздила на цю конференцію, і щороку він бачив цей особливий погляд. Справа була навіть не в дисертації, яку вона писала вже чотири роки, це було схоже на спосіб життя. Вона просто жила цим: це був її духовний хліб. Кому, як не Рою Гордону, це розуміти.

Рой довго стояв під душем, голився, їв, прибирався. Думки про «Гаал» не залишали його: щось було тут лякаюче і водночас привабливе. Про всяк випадок, Рой спитав дружину, чи не чула вона про пошукову систему «Гаагл», яка, як то кажуть, відкриває купу всяких корисних і нікому не відомих сайтів; вона відповіла, що ні, але якби така система була під рукою, вона була б просто щасливою. Кожного разу в ході дослідження їй часто доводиться стикатися з нестачею наукових матеріалів, які були б дуже доречними. Звичайна пошукова система показує далеко не всі сайти, на які теоретично можно було б зайти. Тож така штука, за словами Ніни, вирішила б левову частку проблем.