4, 5

ГЛАВА 4

Батьківський Погляд

Обсерваторія на Хортиці-Прайм була місцем, що суперечило самій суті станції. Якщо весь інший Рій був гамірним, утилітарним і переповненим гарячим, брудним, нестримним життям, то це місце було храмом тиші, холоду і величі. Величезна зала, вирубана на самій верхівці астероїда-Ядра, не мала стелі. Замість неї був велетенський силовий купол, прозорий, як сльоза, ідеально гладкий, крізь який відкривався панорамний вид на Пояс Перуна і бездонну, оксамитову чорноту за ним. Зірки тут не мерехтіли. Вони горіли холодними, байдужими, нерухомими вогнями. Тут, відрізана від вібрацій реактора і людського гамору, Порожнеча нарешті ставала по-справжньому тихою. І ця тиша тиснула, нагадуючи про нескінченну самотність кожної живої істоти у Всесвіті.

Посеред зали, мов вівтар у цьому космічному храмі, стояла величезна голографічна сфера, що повільно оберталася, показуючи тактичну карту навколишніх систем у реальному часі. Сотні мерехтливих іконок кораблів, патрульних маршрутів і гравітаційних течій спліталися у складний, живий візерунок.

Данило Хмара стояв спиною до входу, вдивляючись у зоряну безодню. Він не обернувся, коли його сини увійшли, хоча металева підлога, що відлунювала їхні кроки, без сумніву, сповістила про їхнє прибуття. Його постать, навіть у напівтемряві, випромінювала грізну, нерухому силу. Він був вищим і ширшим у плечах, ніж запам'ятали його Лев і Радан. Роки, що минули з їхнього від'їзду, не зігнули його, а викарбували з граніту, відсікши все зайве.

Лівий бік його тіла був живим меморіалом битви біля туманності Ірпінь. Замість руки — масивний кібернетичний протез з темного, відполірованого металу, що нагадував руку стародавнього готичного обладунку. Його пальці, гострі й потужні, повільно стискалися й розтискалися в невидимому, хижому ритмі, ніби рука пам'ятала, як стискати штурвал чи горло ворога. Там, де мало бути ліве око, тепер був складний оптичний імплант, що світився холодним, неживим червоним вогником, постійно скануючи простір, аналізуючи дані, непідвладні людському зору. Його довге, густе волосся, колись чорне, як крило ворона, тепер було поцятковане густою сивиною і зібране у тугий козацький вузол-оселедець на потилиці. На ньому була проста чорна туніка без розпізнавальних знаків, що не приховувала мережі старих шрамів на шиї та живій правій руці.

Брати зупинилися за кілька кроків позаду нього, відчуваючи, як тиша і присутність батька тиснуть на них сильніше за будь-яке космічне перевантаження. Лев стояв рівно, виструнчившись, як на плацу в Академії, готовий до звіту. Кожен його м'яз був напружений, як у бійця перед поєдинком. Він готувався до критики, до суворих слів, до випробування. Радан, навпаки, був трохи розслаблений, його цікавість переважала над напругою. Він розглядав протез батька, його постать, намагаючись прочитати ці зміни, як сторінки пропущеної книги їхнього спільного життя. Він відчував не лише силу батька, а й його біль. Нескінченний, самотній біль.

— Витратили чотири роки, щоб навчитися тому, що в Порожнечі вчать за чотири тижні, — нарешті промовив Данило. Його голос був низьким і грубим, наче тертя каміння. Здавалося, він не говорив, а рокотав, як двигун старого крейсера. Він досі не обертався. — Вам розповідали про величні імперії, про закони астрофізики, про честь і доблесть. Про красу симетричних бойових порядків і математичну точність торпедних атак. Але чи розповідали вони вам, що всі ці закони не варті нічого, коли твій реактор починає плавитись, а кисню лишається на три вдихи? Чи може ваша "честь" залатати пробоїну в корпусі? Чи ваша "доблесть" врятує від радіації?

— Нас вчили виживати, батьку, — спокійно і чітко відповів Лев.

— Вас вчили симуляціям, сину, — Данило нарешті повільно обернувся. Його рух був плавним, хижим, як у великого звіра. — А симуляція не може навчити тебе запаху озону від пробитої обшивки. Не може передати липкий жах, коли твої сенсори сліпнуть від радіоелектронної атаки, і ти залишаєшся один на один з темрявою. Гравітації байдуже на твій диплом, коли вона розриває твій корабель на шматки.

Його погляд був випробуванням, якому неможливо було опиратися. Вціліле праве око, темно-каре, майже чорне, дивилося на них гостро, пронизливо, наче намагалося зазирнути під шкіру, в саму душу. А червоне світло аугментики сканувало їх, як сканує ворожий корабель, шукаючи слабкості, вразливі місця, аналізуючи частоту серцебиття, рівень адреналіну. В цьому погляді не було батьківської теплоти, не було радості від зустрічі. Була лише оцінка. Ніби він оглядав нову зброю, перевіряючи її на наявність дефектів.

— В Академії ви були першими, — констатував він, а не запитав. Це означало, що він знав про кожен їхній успіх. Кожен рапорт, кожну похвалу. — Перемагали в усіх турнірах. Вражали старих професорів своїми талантами. — Він зробив крок назустріч, і металеві пальці його протеза ледь чутно клацнули. — Але тут, у Порожнечі, не дають дипломів. Тут дають або життя, або могилу в холодному вакуумі.

Данило підійшов до центральної сфери і поклав на неї свою живу руку. Голографічна карта замерехтіла, і замість зоряних систем на ній з'явився той самий симулятор "Полігон-7" — астероїдне поле, де вони складали свій випускний іспит. Дві сині іконки "Чайок" і вісім червоних іконок піратів. Він прокрутив запис їхнього бою в прискореному режимі. Танок їхніх кораблів виглядав як досконала хореографія.

— Інструктори були в захваті, — промовив він з крижаною іронією. — Один — ідеальний тактик. Холодний, розважливий, бездоганний. Кожен його рух — як рядок з підручника. — Його погляд впився в Лева. — Інший — непередбачуваний артист. Поет, що пише свої вірші полум'ям плазмових гармат. Його натхнення ігнорує закони фізики. — Погляд перейшов на Радана. — Ви обоє блискучі. І обоє ні на що не здатні. Окремо.
Він змахнув рукою, і голограма бою зникла.
— Тактика марна, якщо її можна передбачити. Логіка програє, коли стикається з божевіллям. А артисти помирають першими, бо їхнє натхнення одного разу заведе їх у пастку, з якої не існує виходу. Я хочу побачити, чого ви варті разом. Не в грі. Не один проти одного у спарингу. А як одна кров, як один клинок, що має дві сторони — гостру і тупу.