24, 25, 26

ГЛАВА 24: ПАДІННЯ ЩИТА

Стрибок з вікна вісімдесятого поверху був стрибком у свободу. Вітер свистів у вухах, розтріпуючи її щойно відновлене, ідеальне волосся. Це був не хаотичний відступ, а тактичний маневр. Вона летіла вниз крізь дощ і неоновий смог, а за нею, розправивши крила-стабілізатори на своїй броні, летів Крук.

Її тіло, звільнене від зайвих кісток, було слухнянішим. Оксана летіла, виставивши "Волю" перед собою. Це був божевільний, але єдиний можливий план. На рівні двадцятого поверху вона щосили вдарила лезом меча по полімерній обшивці "Білого Лотоса". Енергетичне лезо увійшло в стіну, висікаючи сніп іскор і плавлячи матеріал. Вібрація ледь не вирвала шаблю з її рук, але вона втрималася. Її падіння сповільнилося, перетворившись на ковзання по вертикальній поверхні.

Крук падав швидше, наздоганяючи її, намагаючись захопити в поле блокувальника потоку.
"Не дам втекти!" — пролунало в її голові. Не слова, а чиста, дика лють, яку вона відчула б навіть без "потоку". Його ненависть була настільки сильною, що пробивала будь-які перешкоди.

Оксана відштовхнулася від стіни і полетіла в бік сусідньої будівлі. Вона перетворила місто на свої джунглі, перестрибуючи з даху на дах, ковзаючи по рекламних голограмах. Вона бігла до єдиного місця, де перевага технологій Крука зникала. До лісу.

Оксана приземлилася в "Відстійнику", в тому самому кварталі, звідки вони починали. Люди в жаху розбігалися, побачивши оголену богиню зі світловим мечем, за якою гнався демон у чорній броні. Вона не зупинялася.

Вона вбігла в ліс, і знайомий запах вогкості і життя огорнув її, як ковдра. Але щось було не так. Псі-глушник, активований Круком, все ще діяв на неї. Вона не відчувала ліс. Вона була сліпою, відрізаною від свого дару. Тепер усе залежало лише від її тілесних навичок.

Крук наздогнав її на галявині, де росла самотня, покручена верба.
— Кінець бігу, Відьмо, — прошипів він, приземляючись. — Тут тобі не допоможуть твої трюки. Тільки ти, я і сталь.

— Ти знову помиляєшся, ренегате, — відповіла Оксана, приймаючи бойову стійку. Вона дихала глибоко, її тіло рухалося плавно, навіть без "потоку". — Я народилася в цьому лісі. А ти тут просто гість.

Почалася їхня остання дуель. Цього разу це був чистий бій, без ментальних атак. Лише швидкість, сила і техніка. Оксана зрозуміла, що її "вдосконалене" тіло давало їй перевагу. Вона стала швидшою, її реакція загострилася. Крук, що покладався на грубу силу і технології, почав відставати.

Вона не атакувала. Вона ухилялася, змушуючи його втомлюватися, бити по деревах, залишати на корі глибокі, палаючі шрами. Вона перетворила ліс на свого партнера, використовуючи коріння, щоб підсікти його, гілки, щоб відвернути увагу.

Розлючений, Крук кинувся на неї в останній, відчайдушній атаці. Оксана не відступила. Вона зустріла його удар. Їхні мечі схрестилися. Блакитне і червоне світло освітили їхні обличчя. Вона подивилася йому в очі і побачила там порожнечу. Він був зламаний. Він зрадив себе так давно, що вже й забув, ким був.

— Ти вже мертвий, Круку, — тихо сказала вона.

Оксана використала техніку, якій навчив її дід — "Зворотний поштовх". Вона не просто заблокувала його удар, а повернула його власну енергію проти нього. Його відкинуло назад. На мить він втратив рівновагу, розкрившись.
Оксана не вагалася. Це був бій на смерть. Один помах. Свист повітря.
Голова Крука, відокремлена від тіла, пролетіла кілька метрів і впала в калюжу біля коренів верби. Тіло в броні простояло ще секунду, а потім звалилося, як порожня оболонка.

Оксана стояла, важко дихаючи. Дощ змивав з її ідеального тіла кров зрадника. Вона вимкнула "Волю" не відчуваючи тріумфу. Лише гіркоту і втому. Вона вбила того, хто колись міг стати її братом по духу.

В цю мить вона відчула, як світ навколо змінився. Псі-глушник, що живився від броні Крука, вимкнувся.
"Потік" повернувся до неї — могутньою, оглушливою хвилею. Вона почула крик лісу, шепіт вітру, пульсацію життя.
І вона почула крик тисяч людей. Крик полегшення.
Вона підняла голову і побачила. Високо в небі, над хмарами, зелене сяйво планетарного щита замерехтіло, потоншало і... зникло.

Її диверсія в палаці спрацювала. "Небесна Голка" втратила живлення. Щит упав.

На містку "Грому" панувала напружена тиша. Всі дивилися на головний екран.
— Щит... він зникає! — вигукнув тактичний офіцер. — Потужність падає до нуля!
Лев Хмара, який уже віддав наказ готувати десантні шатли, стиснув кулак у перемозі.
— Вони це зробили, — прошепотів він. — Божевільні діти... вони це зробили!

— Отамане! Зв'язок з "Беркутом"! — доповів зв'язківець.
На екрані з'явилися обличчя Данила і Радика. Вони були в кокпіті чорного, хижого корабля, на задньому плані виднілися спалахи вибухів.
— Тату! — крикнув Данило. — Щит упав! Установка знеструмлена! Але нас переслідує крейсер! Нам потрібна допомога!

— Тримайтеся, сину, — голос Лева був твердим, як ніколи. — "Вовча Зграя", вперед! Відсікти крейсер! Усі інші кораблі — почати висадку! Мета — Нижнин-Град, та Конотоп-Сіті! Захопити ключові об'єкти, нейтралізувати сили Синдикату! І знайти цивільних! Захистити їх!

На каналі Співдружності Адель Валеріус віддавала схожі накази, тільки її слова були більш витонченими:
— Почати гуманітарну місію. Десантні групи мають забезпечити безпеку в житлових кварталах і взяти під охорону об'єкти інфраструктури.

Космос над Конотопом ожив. З ангарів "Грому" і елегантних доків кораблів Співдружності вирвалися сотні десантних шатлів, спрямовуючись до планети, як рій розлючених шершнів. Війна за Конотоп-Прайм почалася.

— Тату, ми теж ідемо вниз! — сказав Данило.
— Негайно повертайтеся на флагман! Це наказ!
— Вибач, але ні, — похитав головою Данило. — Оксана все ще там. Ми маємо її знайти.

Він обірвав зв'язок, не чекаючи відповіді, і розвернув "Беркут", ведучи його назад, в атмосферу, в саму гущу бою, що розгортався над містом. Лев дивився йому вслід, і в його очах була суміш гніву, гордості і безмежної тривоги.