Брати

 В херсонській області ЗСУ наступало по узбережжю Дніпра аж до Милового - рашисти майже не намагались оборонятись - тікали, як побиті собаки. Скавчання їх було чути як на полі бою, так і в інтернеті - не вірили, що друга армія у світі може так відступати. Якби не мінування по лінії Калинівське-Давидів Брід, русаки потрапили б у, мабуть, ще страшніший за Лиманський котел. Але ЗСУ, немов лавина, неслися на ворожі позиції від Золотої Балки до Архангельського. Оркам вдалося прослизнути через Борозенське до Берислава, де вони ненадовго закріпилися перед відходом у Нову Каховку - розуміли, що на правому березі Дніпра для них все втрачено. Як тільки вони перенесли штаб до Берислава, наші поступово закріпилися по лінії Червоний Маяк-Снігурівка-Широка Балка. Лавина оточила москалів козацьким півмісяцем. Рашисти розуміли, що скоро втратять обидва шляхи відходу з Херсону - і Каховську ГЕС, і Антонівський міст, котрий тепер знаходився під пильним наглядом ЗСУ і обстрілювався, як тільки там проходила ворожа техніка.
 Але чим ближче українська армія підходила до Херсона, тим ситуація ставала дедалі важча. Хоча було ще відносно тепло, осінь закінчувалася і наближалася зима. Заморозки значили, що багняний захист більше не допомагатиме оборонятися чи тікати. У русаків було все менше часу на те, щоб розвернути понтонні мости через Дніпро. Техніку покраще і важливий офіцерський склад евакуювали в Олешки ще перед початком описуваних подій; тому рашисти лупили зі всього, що мали, через річку по примісткам, попадаючи і по мобікам, і по ЗСУ. Під самим Херсоном поскупчувалися орки, наказ стояти до кінця, "захищати". Ті, кого "захищали", тим часом з безсилої люті учиняли розбої над цивільними. Звичними стали нічні групові зґвалтування й інші залякування; рашисти спеціально забирали у людей останню їжу, аби лишити їх вмирати з голоду та в холоді. Конфісковували біжутерію та інші дрібні цінні речі, які можна було унести з собою. Гауляйтери влаштовували чистки, вишукували шпигунів, особливо активно починали боротися з партизанами, з якими і до того нічого не могли зробити. Проводилися показові страти. Багато трупів знайшли потім у підвалах житлових будинків як і деінде, на багатьох з них - сліди катувань. Але це вже був кінець. Хоча місто ще не було взяте українськими військами, русня вже його здала, і як не свій, як непокірний Харків, готувалася рівняти Херсон із землею. Відчувала це і вся Україна - масовими тривогами, і в'язні Великої Лепетихи на тому березі ще окупованого Дніпра. В ті дні над ними знущались особливо жорстоко. В останні дні, коли Херсон був під триколором, українськими військовими було звільнене селище Молодіжне, де й відбулася зустріч братів Яновських, командирів по різних сторонах барикад.
 Після важкого бою, загін Максима Яновського на псевдо Моряк привів до нього ворожого командира - побитого, в розхристаній формі кольору ряски, із зав'язаними скотчем руками. Щось у його широкій пиці здавалося знайомим, якась приспана тривога прокрадалася у Максимову душу. Ворожого командира поставили на коліна і Моряк почав допит.
- Фамілія-імя-отчєство. 
- Яновскій Євгєній Віталієвіч. - через паузу відповів окупант. Щось тьохнуло у Максима в грудях. Пика, а тепер ще й голос та ім'я... Невже таки Женя? Трохи оговтавшись, Максим продовжив допит.
- Позивной.
- Дабл. 
- Откуда ж ти родом, Дабл? - спитав його Моряк із докором, якого окупант, певно, не зрозумів.
- Краснодар.
- Краснодар? - перепитав Максим, перейшовши на українську. - А не Миколаїв, братику? 
Женя підняв на нього очі. В них наростало якесь роздратування - чи то від української, яку він прекрасно розумів, чи то від того, що до нього дійшло, хто перед ним.
- Нікалаєв, но нє тот, которим он стал в чєтирнацатом году.
- Он воно як. Ми з тобою у різних Миколаївах народились? - допитувався Максим. Зовсім скоро спокій покинув його і всередині починала наростати лють до зрадника. То була така лють, яка мала б бути ще у дванадцятому році, коли Женя зірвався у росію, нікого не попередивши. Знайшов собі друзів-росіян і гайнув будувати кар'єру. "От і дослужився!" - думав Максим.

 Побратими зацікавились їх діалогом - нечасто таке буває, щоб русак розумів українську. Краєм ока побачивши це, Моряк здогадався спитати:
- І чому ж ти тоді українську розумієш?
- А ти понімаєш русскій. - перебив його Дабл. - І говоріш на ньом. Можєт, на русском поговорім?
- Ми тут з тобою все життя російською говорили, а ти все одно приперся зі своїми друзями. - Моряк понизив тон. - Я тепер говорю українською принципово. Мені мовою вбивць говорити противно, от і розмовляю нею на допитах.
 Женя сердито мовчав у відповідь. Життя - така важка річ. Ідучи на війну проти бандер, він і не думав, що зустріне когось знайомого. Він уже й забув, що у ворога є обличчя. Убиваєш одного, другого, нерви згоряють, облиті водкою, і - все одно. 
- Не стидно тобі, суко? - питався Моряк. - Батька-рибалку, матір-учительку не шкода? Убив би, га?
Женя підвів на нього очі.
- Я раньше учітілєй недооценівал. Оні в молодьож влагают то што власть скажет. А тєпєрь понімаю, што іх в пєрвую очєрєдь надо...
 Договорити він не встиг. Максим так сильно приклав його кулаком, що той ледь не притисся пикою до землі. Побратими, якщо досі не всі слідкували за діалогом, тепер поповертали голови у їх бік. Командир не очікував такої сили від себе - молодший на два роки, завжди був меньше за брата. Максим тонкий, у матір пішов, Женя в батька. Певно, це єдине, що його ріднить з сім'єю. В окупанта були навіть риси обличчя якісь інші - і за десять років неможна було сказати, чи то він змінився, чи то завжди так було. Але ж брат?..
- Ми ж з тобою їздили в НАШ Крим, - говорив Моряк через зуби, стискаючи кисть рукою. - Тобі було мало?..
- Ти ісповєді от мєня хочеш или что? - Дабл спльовував кров. Удар непогано розбив йому верхню губу. Брат присів напроти нього.
- Ну кажи. Чого ти тут зі зброєю? Отказну написати не міг? 
- Нє мог. - відповів йому окупант. - Ви тут всє бандеровци, прямо сєйчас убєжаюсь. Позабивалі ми, что всє єдіни, на одном рослі - і культура у нас одна, і что дєржаться надо друг за друга! Што ви так вз'єлісь-то на рускоязичних? Восємь лєт же прєдупрєждалі, што путін нє потєрпіт, он будет защіщать, даже єслі протів всєго міра прійдьотся ідті! Єто ж прошлоє наше. Наша історія! Тьху, протівно мнє сєбя украінцем счітать послє такого! Ти ж свойо унічтожаєш! Ти ідьош протів своєго, Максім, одумайся!.. - розпинався манкурт.
Один з побратимів, сержант, не витримав:
- Та що ти з ним вовтузишся? Воно ж кінчене. 
- Та почекай. - наче відмахнувшись, сказав сержантові Моряк і знову повернувся до Дабла. - Он воно як? А знаєш такі слова - "Тому роду не буде переводу, в якому брати милують згоду"?
 Манкурт замовк і задумався. "Певно, щось розуміти почав" - подумав Максим. Буквально через кілька секунд у Жені змокріли очі й він заридав.
- Прості мєня, брат!.. - захлинався. - Прості!..
Слина з кров'ю текла у нього по підборіддю. Максим дивився на нього з відразою.
- Ну все, все. - намагався його заспокоїти. - Харе, ідіот ти такий.
 Женю відвели назад у кімнату до інших полонених. Хвилин за десять Максим сам туди прийшов. 
- Что, болят рукі? - спитав брата російською. Той глянув на нього винувато і кивнув. Моряк оголив тактичного ножа, підійшов до Дабла ззаду й парою легких рухів зрізав скотч з його рук. Потім сів на стілець перед ним і жестом показав йому, мовляв, сідай поряд. 
- Я вот много про батю расказивал, как в армію пошол... - почав розмову Максим, коли Женя сів напроти нього. - Ти ж помніш, какіє у нєго раскази інтєрєсниє билі. Как он рибу таскал в Чорном море, трали бросал, как дні по ночам счітал... Так я і получіл позивной "Моряк". А ти как свойо псєвдо получіл?
- Та-а... - Дабл відмахнувся і продовжив розминати собі кисті. - Аж стидно. Охотой увльокся на гражданкє. Дробовік сєбє двухствольний купіл. Сослуживци узналі, так і началі називать. На прікладє даже гравіровку сдєлал - увідіш. - з якоюсь гордістю говорив Женя. Максим кивав. 
- Ну, тєпєрь-то он мнє нє понадобітся. - продовжував. - Продам - будут дєньгі на рємонт криши у тьоті в Гороховкє.
- А ти звідки знаєш?.. - оживився Максим. 
 Окупант винувато опустив голову. Через невелику паузу Моряк підвівся і сказав:
- Не розслабляйся. Одним "прості" не обійдешся. Тобі ще на трибуналі відповідати. - і попрямував до виходу. Але не встиг він зробити і кроку, як манкурт, побачивши його спину, накинувся на брата і почав його душити. Хватка в нього була міцна, як у ведмедя. Зграя орків, що сиділа разом з ними у кімнаті, почала галасувати на підтримку свого командира. На шум прибігли солдати й віддягнули рашиста. Максим, тільки вивільнившись, вихопив з кобури Форт і зробив три постріли. Кров, немов вино з пробитої бочки, полилася з голови манкурта. Моряк виглядав на диво спокійним - очевидно, був готовий.
- Тому роду не буде переводу, - тихо повторив він, - в якому брати милують згоду. 
- Не твого роду. - підсумував сержант. 
 За декілька днів, у важких боях з відступаючими москалями, звільнено Херсон. Іще більшою кров'ю звільнявся лівий берег Дніпра. Така була плата за чергову довіру старшому братові.