"Печатка Спадкоємця "

Глава 1: Кава, що стала холодною

У невеликій кав'ярні «Старий Хмельницький» пахло свіжою випічкою та корицею. Ніка сиділа навпроти Ніка, її руки тремтіли, коли вона тримала порцелянову чашку. Алі лежав під столом, але його голова була піднята — він пильно стежив за кожним відвідувачем, що заходив з вулиці.

— Шість років, Нік, — прошепотіла Ніка, дивлячись у вікно на весняний дощ. — Шість років я бачила його в кошмарах. Макс був моїм світом. Ми разом розробляли «Протокол Регенерації». А потім... вибух у лабораторії. Я бачила, як будівля злетіла в повітря. Я опізнавала тіло, Нік! Хоча воно було обгорілим, експертиза підтвердила...

— Ми знаємо, як «Годинникарі» вміють підробляти експертизи, — тихо відповів Нік, накриваючи її долоню своєю. Його рука автоматично перевірила наявність запасної обойми під курткою.

Раптом Алі різко підвівся і видав короткий, сухий звук «вуф». На іншому боці вулиці, під тінню каштана, зупинився чоловік у довгому графітовому пальті. Він підняв очі — і час зупинився. Це був Макс. Його обличчя, колись ідеальне, тепер перетинали тонкі сліди від опіків, але погляд залишився тим самим — гострим і сумним.

Він підняв руку, тримаючи старий срібний медальйон — такий самий, як той, що висів на шиї у Ніки. Потім він розвернувся і швидко пішов у бік старих провулків.

— Алі, за ним! — скомандував Нік.

Глава 2: Тіні минулого в «Сліпому кварталі»

Вони бігли крізь лабіринт старих дворів. Алі впевнено вів їх за запахом озону та дорогого тютюну — Макс завжди палив тільки один специфічний сорт. Нарешті пес зупинився біля під’їзду занедбаної п’ятиповерхівки.

— Це тут, — видихнула Ніка. — Наша перша квартира. Номер 42.

Вони піднялися пішки. Нік тримав пістолет напоготові, Алі йшов першим, перевіряючи кути. Двері були прочинені. Всередині все залишилося так, як шість років тому: запилені книги на полицях, засохла квітка на підвіконні. Макс стояв посеред кімнати, дивлячись на спільне фото з Нікою, яке все ще стояло на комоді.

— Привіт, Ніко, — його голос був хрипким, наче він довго не розмовляв. — Вибач, що змусив тебе чекати шість років.

Ніка завмерла, сльози покотилися по її щоках. Вона хотіла кинутися до нього, але професійна звичка зупинила її.

— Хто ти тепер, Макс? Агент «Годинникарів» чи привид?

— Я — людина, яка тримає палець на детонаторі їхньої системи, — він дістав із кишені масивну флешку з гравіюванням, яке змусило Ніка здригнутися. Це був герб його батька — герб, який Нік бачив лише на нагородному годиннику.

Глава 3: Шокуюче зізнання

— Твій батько, Нік... він не загинув від рук «Оріона», — Макс підійшов ближче, інкрустована флешка блиснула в світлі ліхтаря. — Він інсценував усе. Він зрозумів, що в управлінні занадто багато щурів. Він знайшов мене після вибуху, витягнув із пекла і дав нове ім’я. Весь цей час ми працювали над «Вірусом Відплати». Твій батько зараз очолює внутрішній спротив.

Нік відчув, як у нього темніє в очах. Весь його біль, вся його ненависть до вбивць батька раптом перетворилися на порожнечу.

— Де він? — процідив Нік, стискаючи пістолет так, що побіліли пальці.

— Він у точці «Зеро». Але «Годинникарі» дізналися про нашу зустріч. Вони...

Макс не встиг договорити. Вікна кімнати вибухнули градом скла. З даху сусіднього будинку вдарив снайпер. Куля пройшла за сантиметр від голови Ніка.

— Вниз! — гаркнув Нік, збиваючи Ніку з ніг.

Глава 4: Облога квартири №42

З коридору почулися важкі кроки та гуркіт вибуху дверних петель. Найманці в тактичному екіпіруванні увірвалися всередину.

— Алі, фас! — крикнув Нік.

Пес, наче чорна фурія, врізався в першого нападника, збиваючи його з ніг і вириваючи зброю. Сєрж і Ден, які отримали сигнал тривоги від Дані, залетіли в квартиру через хвилину, відкриваючи вогонь на прикриття.

— Ніко, бери флешку! — Макс кинув їй пристрій і вихопив свій пістолет. Він стріляв так, наче все життя провів на стрільбищі, а не в лабораторії. — Ви повинні доставити це на базу Дані! Це єдиний спосіб розкрити мережу «Годинникарів»!

Під час перестрілки один із найманців випустив димову гранату. Квартира заповнилася їдким хімічним димом. Ніка почула крик Макса. Вона кинулася до нього, але рука Ніка зупинила її.

— Ми маємо йти, Ніко! Їх занадто багато!

— Ні! Я не залишу його знову! — вона вирвалася, підбігла до Макса, який був поранений у плече, і допомогла йому піднятися.

Глава 5: Прорив крізь вогонь

Вони вибігли на дах, поки Сєрж і Ден затримували основну групу внизу. На даху на них чекав дрон-перехоплювач з автоматичним кулеметом.

— Даня, збивай його! — крикнув Нік у рацію.

— Секунду... — почувся голос Дані. — Я перехоплюю сигнал... Є! Ловіть іграшку!

Дрон раптово розвернувся і відкрив вогонь по найманцях, що вибігали на дах. Команда скористалася моментом і спустилася по пожежній драбині в сусідній двір, де вже чекав чорний фургон.

Глава 6: Світанок нової війни

Вже на базі, в безпеці лабораторії, Ніка перев'язувала рану Макса. Нік стояв осторонь, дивлячись, як Даня підключає флешку до головного комп'ютера.

— Нік, — Макс підняв голову. — Твій батько залишив тобі повідомлення. Воно на цій флешці. Але ти зможеш відкрити його лише тоді, коли ми запустимо вірус.

Даня натиснув «Enter». По екранах побігли мільярди рядків коду. В цей момент у центрі Хмельницького, в Києві, в Лондоні — скрізь, де були сервери «Годинникарів», техніка почала виходити з ладу.

А на екрані Ніка з’явилося відео. Старий, сивий, але з тими ж вольовими очима чоловік дивився прямо в камеру.

— «Привіт, сину. Якщо ти це бачиш, значить, ти став тим, ким я завжди хотів тебе бачити — людиною, яка не боїться правди. Приходь до старого маяка в Затоці. Нам треба поговорити. Час повертатися додому».

Нік глянув на Ніку. Вона тримала Макса за руку, і в її очах вперше за шість років був не біль, а надія. Алі підійшов до Ніка і поклав голову йому на коліно.