"Крижана тиша "

Глава 1: Штормове попередження

Гелікоптер здригався від потужних поривів вітру. За ілюмінатором панувала біла стіна — Карпати зустріли команду Ніка найсильнішим бураном за останні десять років.

— Навіщо така секретність, Нік? — крикнув Ден, намагаючись перекрити гуркіт гвинтів. — Ми могли б допитати цього свідка в управлінні!

— Свідок — колишній фінансист міжнародного картелю, — відповів Нік, перевіряючи кріплення свого спорядження. — Він знає всі рахунки «Годинникарів». Його намагалися вбити тричі за тиждень. Об’єкт «Скеля» — єдине місце, де його не дістануть. Це колишня радянська метеостанція, перетворена на бункер.

Алі лежав біля ніг Ніка, його очі були напружені. Пес не любив польоти, але він відчував, що попереду щось набагато гірше за турбулентність. Ніка тримала в руках герметичний кейс з медикаментами, а Даня гарячково намагався впіймати сигнал супутника на своєму планшеті.

— Зв’язок нестабільний! — вигукнув Даня. — Щойно ми сядемо, буря повністю відріже нас від світу.

Гелікоптер важко приземлився на бетонний майданчик, оточений скелями. Команда швидко вистрибнула, і як тільки вони зайшли всередину масивних герметичних дверей, машина знову піднялася в повітря, зникаючи в сніговій імлі.

Глава 2: Об’єкт «Скеля»

Всередині станція виглядала похмуро: бетонні коридори, тьмяне світло та запах старої вентиляції. Їх зустрів начальник охорони — суворий чоловік на ім’я полковник Громов, та троє його підлеглих.

— Ласкаво просимо до пекла, — буркнув Громов. — Свідок у камері №4. Вечеря через годину. Зв’язку немає і не буде, поки не вщухне шторм. Це мінімум дві доби.

Нік оглянув персонал. Крім охоронців, тут була лікарка Олена та кухар Іван. Усього десять людей, включаючи команду Ніка. Десять людей, зачинених під тоннами снігу та криги.

— Алі, перевір периметр, — шепнув Нік.

Пес почав обходити приміщення. Коли він проходив повз одного з охоронців Громова, його шерсть ледь помітно піднялася, але він не загавкав, лише коротко глянув на Ніка. Це був перший знак.

Глава 3: Перша жертва

Вечеря в спільній залі проходила в напруженій тиші. Свідок — переляканий чоловік на ім'я Артур — сидів між Деном та Сєржем, здригаючись від кожного звуку вітру зовні.

Раптом світло мигнуло і згасло.

— Спокійно! Це автоматика перемикається на дизель-генератор, — вигукнув Громов.

Через п'ять секунд світло ввімкнулося, але Артур більше не тремтів. Він повільно схилився над столом. З його рота пішла піна, а обличчя стало синюшним.

— Отрута! — вигукнула Ніка, кидаючись до нього. Вона перевірила пульс, але було пізно. — Миттєва зупинка серця. Нейротоксин групи «Б». Він був у склянці з водою.

Даня миттєво підскочив до панелі керування.

— Нік! Хтось заблокував двері на вихід і вхід до камер спостереження! Ми в пастці. І цей «хтось» — прямо тут, у цій залі.

Нік повільно підвівся, його рука лягла на руків'я пістолета.

— Громов, нікому не рухатися. Свідок мертвий, але тепер ми шукаємо вбивцю. І я обіцяю вам — він не вийде звідси живим.

Глава 4: Хто свій, хто чужий?

— Ви звинувачуєте моїх людей? — Громов вихопив зброю. Ситуація стала критичною: оперативники Ніка та охоронці станції наставили зброю один на одного.

— Спокійно! — крикнув Нік. — Вбивця розраховує на те, що ми почнемо стріляти один в одного. Ніко, перевір склянки всіх присутніх. Алі, шукай джерело токсину.

Алі почав обнюхувати підлогу. Він підійшов до кухаря Івана, потім до лікарки... і раптом різко зупинився біля вентиляційної решітки, яка вела до технічного сектору. Він почав дряпати бетон.

— Там щось сховано, — сказав Сєрж, підходячи до решітки.

Він витягнув невеликий пристрій — мініатюрний дрон з порожнім контейнером для ін’єкцій.

— Це не людина підмішала отруту, — прошепотів Даня, розглядаючи пристрій. — Хтось керував цим дроном через внутрішню мережу станції.

— Але для цього треба бути на зв'язку з системою, — зауважив Нік. — Даня, хто крім тебе заходив у мережу за останні 10 хвилин?

Даня почав шалено вводити коди. Його обличчя зблідло.

— Нік... запит прийшов з мого власного термінала. Але я його не робив! Хтось зламав мою систему ще до того, як ми сіли в гелікоптер. Вбивця знав наші протоколи.

Глава 5: Гра в піжмурки в темряві

Раптом з динаміків станції пролунав спотворений голос:

— Свідок — це була лише закуска. Ви всі — головна страва. Об’єкт «Скеля» заміновано. Через годину температура в реакторі підніметься до критичної позначки, і станція перетвориться на братську могилу. Удачі, Нік. Твій пес не допоможе тобі знайти код деактивації, бо він не пахне.

Світло знову згасло, але цього разу дизель не завівся. Будівля почала стрімко охолоджуватися.

— Ніко, бери ліхтарі! — скомандував Нік. — Ден, Сєрж — охороняйте периметр реакторної зали. Даня, тобі треба повернути контроль над системою. Алі... друже, тепер уся надія на твої вуха. Слухай кожен шурхіт у стінах.

Вони рухалися в повній темряві, де єдиним звуком був свист вітру зовні та важке дихання команди. Ворог був невидимим, він був частиною самої станції. Але вони ще не знали, що «кріт» — це не хтось із персоналу, а сама система, яку «Годинникарі» впровадили в «Скелю» ще роки тому.

Температура всередині станції почала стрімко падати. Пара від дихання ставала густішою з кожною хвилиною. Металеві стіни «Скелі» почали видавати зловісний тріск, стискаючись від екстремального холоду зовні.

Глава 6: Битва за тепло

Нік увімкнув тактичний ліхтар. Промінь світла розрізав темряву, вихоплюючи іній, що вже почав осідати на приладах.

— Даня, скільки у нас часу, поки ми не замерзнемо остаточно? — запитав Нік, перевіряючи термометр на руці.

— Реактор переведений у режим розгону, — Даня працював у товстих рукавичках, ледь потрапляючи по клавішах. — Система перекрила подачу тепла в житлові блоки і скидає всю енергію на перегрів ядра. У нас є близько 40 хвилин до теплового вибуху, але ми втратимо здатність рухатися від холоду вже через 15.