ПРОТОКОЛ «ВІВІСЕКТОР

Глава 1: Порожній пост

Ранок в управлінні починався не з кави, а з тривожного мовчання в рації. Нік стояв біля вікна, спостерігаючи, як сонце повільно піднімається над дахами. Минуло лише кілька днів після фіналу з «Оріоном», і команда тільки почала входити у звичний ритм. Алі спокійно дрімав біля столу Ніка, але його вуха періодично здригалися від кожного звуку в коридорі.

— Десятий-чотири, відповіді немає, — пролунав у динаміку голос чергового. — Патруль 402, ви чуєте? Офіцер Коваль, відгукніться.

Нік нахмурився. Офіцер Коваль був молодим хлопцем із сусіднього відділку, сумлінним і пунктуальним. Він ніколи не пропускав сеанси зв'язку.

— Сєрж, Ден, перевірте останню локацію 402-го, — кинув Нік, обертаючись до оперативників.

Через п’ять хвилин Сєрж залетів у кабінет, його обличчя було блідим.

— Нік, патрульну машину знайшли на пустирі за старими складами. Двері відчинені, двигун працює. Усередині — сліди боротьби і... — Сєрж запнувся, — і дивні плями на сидінні.

Ніка, яка якраз готувала ранкові реактиви, миттєво підняла голову.

— Плями? Якого кольору?

— Флуоресцентно-зелені, — відповів Ден. — Схоже на якусь хімію.

— Алі, до мене! — скомандував Нік. — Їдемо на місце. Даня, ти залишаєшся на зв’язку, пробий усі камери в тому районі за останню годину.

Глава 2: Сліди безумства

Коли вони прибули на пустир, Алі першим вискочив із машини. Пес обережно підійшов до патрульного авто, але на відстані трьох метрів зупинився і почав голосно пирхати, намагаючись прочистити ніс.

— Він щось чує, але запах йому дуже неприємний, — зауважив Нік, підходячи до машини.

Ніка вже була в рукавичках та з ватною паличкою в руках. Вона обережно взяла пробу зеленої речовини з водійського сидіння.

— Боже... — прошепотіла вона, розглядаючи зразок через портативний сканер. — Це не просто хімія. Це синтетичний нейропаралітик, змішаний з тваринними ферментами. Хто б це не зробив, він використовує речовину, яка за мить вимикає центральну нервову систему. Коваль навіть не встиг дістати пістолет.

— Дивіться сюди, — покликав Сєрж, вказуючи на землю біля машини.

Там лежав використаний одноразовий шприц із залишками тієї самої рідини. Поруч на бетоні було надряпано лише одне слово: «ПІДДОСЛІДНИЙ №1».

— Це маньяк, — процідив Ден, стискаючи кулаки. — Він викрадає поліцейських для своїх експериментів.

— Даню, що по камерах? — Нік увімкнув гучний зв'язок на рації.

— Погано, Нік, — почувся голос хакера крізь перешкоди. — Злочинець знав, де сліпі зони. Але я засік старий фургон без номерів, який виїжджав із пустиря о 04:15. Він поїхав у бік занедбаних лабораторій колишнього інституту вірусології. І ще одне... я щойно зламів пошту Коваля. Йому тиждень приходили дивні листи з медичними формулами та питаннями про його групу крові.

Глава 3: Гонка зі смертю

— Він готувався, — Нік глянув на годинник. — У нас мало часу. Якщо цей тип почав вводити йому свої препарати, у Коваля є лише кілька годин, поки серце не відмовить.

Команда повернулася в управління. Ніка закрилася у своїй лабораторії. Навколо неї закипали колби, а центрифуга працювала на повну потужність.

— Нік, мені треба виділити антидот! — крикнула вона з-за скляної перегородки. — Але цей нейропаралітик постійно мутує. Мені потрібна «чиста» формула цього засобу.

— Даня, шукай, де цей виродок міг дістати такі компоненти! — скомандував Нік.

Даня шалено клацав клавішами. Його очі відбивали нескінченні списки закупівель хімреактивів.

— Є! Один анонімний покупець замовив велику партію рідкісного паралітика через Даркнет. Посилку доставили в приватний сектор біля порту. Власник будинку — колишній фармаколог, якого звільнили за незаконні випробування на тваринах. Прізвище — Доктор Шварц.

— Алі, шукай! — Нік дав псу понюхати шприц, загорнутий у пакет.

Алі уважно втягнув повітря. Його очі спалахнули люттю. Він відчув цей солодкуватий, нудотний запах хімії. Пес кинувся до виходу, показуючи, що слід веде далі.

— Сєрж, Ден, зброю наготові, — Нік перевірив свій магазин. — Ніко, ти встигнеш з антидотом?

— Я поїду з вами! — Ніка схопила свій мобільний кейс, куди вона перелила ще теплу рідину. — Мені треба бачити реакцію пацієнта, щоб відкоригувати дозу на місці. Один невірний міліграм — і ми його вб’ємо самі.

Глава 4: Будинок жахів

Вони під’їхали до похмурого двоповерхового будинку, обнесеного високим парканом із колючим дротом. Вікна були забиті дошками, але зсередини долинало дивне гудіння — працювала потужна вентиляція.

Алі зупинився біля хвіртки і почав тихо, загрозливо гарчати. Його шерсть на загривку стояла дибки.

— Він там, — шепнув Нік. — Сєрж, Ден — через задній двір. Ми з Алі та Нікою через центральний. Даню, гаси їм світло!

Світло в будинку згасло. Даня перехопив управління електромережею району.

— У вас є три хвилини, поки не ввімкнеться резервний генератор! — передав Даня.

Команда вибила двері. Усередині пахло формаліном і залізом. У центрі вітальні, перетвореної на операційну, на металевому столі лежав офіцер Коваль. До його рук були підключені крапельниці з тією самою зеленою рідиною. Він був притомний, але не міг поворухнутися — його очі були наповнені жахом.

З тіні вийшов чоловік у довгому шкіряному фартуху, з обличчям, прихованим за маскою-респіратором. У руках він тримав величезний пістолет для ін’єкцій.

— Ви псуєте мені чистоту експерименту, — прохрипів Доктор Шварц. — Об’єкт №1 якраз входить у фазу повної м’язової атрофії. Це мистецтво!

— Це стаття, докторе, — Нік тримав його на мушці. — Відійдіть від столу.

Шварц раптово кинув під ноги димову шашку, але не з димом, а з якимось газом.

— Алі, кусай! — вигукнув Нік.

Пес, затримавши подих, кинувся крізь хмару газу. Почувся крик Шварца — Алі вчепився йому в руку, вибиваючи пістолет-ін’єктор. Сєрж і Ден миттєво скрутили злочинця.