"Скляний замок та цифрова петля "

Ранок у відділку почався не з кави, а з того, що всі монітори в кабінеті Дані одночасно спалахнули яскраво-червоним кольором. Це не був звичайний збій. Це був системний виклик.

Даня, який зазвичай був уособленням спокою, зараз підскочив на кріслі, ледь не перекинувши банку з енергетиком.

— Ніку! Дене! Бігом сюди! — його голос зірвався на фальцет.

Нік увійшов до кабінету, тримаючи в руках теку з документами. За ним, ліниво потягуючись, зайшов Алі. Пес одразу відчув напругу — його вуха сіпнулися, а хвіст перестав виляти. Алі підійшов до Дані й поклав голову йому на коліно, ніби намагаючись заземлити його паніку.

— Що сталося, малий? — Нік поставив каву на стіл, дивлячись на хаос на екранах.

— Хтось зламав центральний сервер муніципальної безпеки «Око міста», — Даня почав гарячково друкувати, його пальці літали по клавішах зі швидкістю кулемета. — Це не просто хакер. Це ціла група. Вони отримали доступ до камер спостереження, світлофорів і... Боже, Ніку, вони отримали доступ до системи управління дамбою на річці!

Ден, який саме заходив у двері, застиг на порозі.

— Якщо вони відкриють шлюзи, нижню частину міста просто змиє за пів години. Який у них мотив? Гроші?

— Ні, — Даня вивів на головний екран коротке повідомлення, що миготіло поверх усіх вікон: «Сьогодні ввечері маски впадуть. Благодійність має ціну. 19:00. Готель "Центральний"».

У цей момент двері відчинилися, і в кабінет буквально «влився» Серж. На ньому був костюм кольору «глибокий маренго» та білосніжна сорочка з накрохмаленим комірцем. У руках він тримав свіжий номер бізнес-журналу.

— Панове, я бачу, ви вже в курсі, що наше місто вирішило влаштувати вечір екстремальних водних видів спорту? — Серж спокійно підійшов до дзеркала на стіні й поправив краватку. — Сьогодні в готелі «Центральний» відбудеться великий аукціон. Збирають кошти на нову дитячу лікарню. Там буде вся еліта: мери, бізнесмени, іноземні інвестори.

Нік обернувся до Сержа.

— Ти думаєш, це пов’язано?

— Ніку, мій дорогий, у цьому світі нічого не відбувається просто так, — Серж розгорнув журнал. — Подивіться на головний лот аукціону. Це «Сльоза Атлантиди» — унікальний блакитний діамант, застрахований на мільйони. Хакерська атака на місто — це просто димова завіса. Поки ви будете рятувати дамбу, вони винесуть діамант прямо з-під носа у охорони.

Нік кивнув і натиснув кнопку внутрішнього зв’язку.

— Ніко, ти мені потрібна.

За п’ять хвилин команда була в лабораторії. Ніка розглядала дивний об’єкт — невелику пластикову картку, яку Ден знайшов вранці біля центрального сервера.

— Це не просто ключ, — сказала Ніка, підносячи картку до ультрафіолетової лампи. — Вона вкрита тонким шаром летючої речовини. Якщо її торкнутися голими руками, токсин потрапляє в кров. Він викликає короткочасний параліч і галюцинації.

Ніка глянула на Ніка з тривогою.

— Той, хто це планував, хоче не просто вкрасти камінь. Він хоче влаштувати хаос на аукціоні. Люди почнуть бачити те, чого немає, почнеться тиснява. У такій паніці вкрасти що завгодно — справа кількох секунд.

Нік оперся руками на стіл, розглядаючи карту міста.

— Отже, розклад такий. Даня, ти залишаєшся тут. Твоє завдання — будь-якою ціною тримати шлюзи дамби закритими. Якщо треба — пали сервери, але вода не має піти в місто.

Даня кивнув, його обличчя стало кам’яним.

— Зроблю, полковнику.

— Ден, ти береш групу і під прикриттям офіціантів заходиш у готель. Перевір вентиляцію — якщо Ніка права щодо токсину, вони можуть запустити його через кондиціонери.

— Прийнято, — коротко відповів Ден, перевіряючи прихований мікрофон у вусі.

— Серже... — Нік на мить завагався. — Твій вихід. Ти — наш головний гість. Твій костюм і твоя мова мають відволікати увагу від хлопців Дена. Знайди організатора і не відходь від нього ні на крок.

Серж усміхнувся, витягуючи зі своєї кишені шовкову хустинку.

— Ніку, грати роль мільйонера — це те, для чого я народився. Алі йде зі мною?

Нік подивився на пса.

— Алі піде з Деном. Він відчує запах токсину раніше за будь-який прилад.

Нік залишився в кабінеті один на одну хвилину. Він підійшов до вікна, дивлячись, як над Хмельницьким збираються важкі хмари. Декілька місяців ґґ тому він уже бачив таке небо. Тоді він втратив Влада. Сьогодні  він не мав права втратити місто.

— Даня, — тихо сказав він у рацію.

— Так, полковнику?

— Якщо цей хакер знову почне свою гру з цифрами... не дай йому себе заплутати. Ми сильніші за їхні коди.

— Знаю, Ніку. Ми їх зробимо.

Нік одягнув куртку, перевірив зброю і вийшов. Велика гра почалася.

Локація: Готель «Центральний», Хол та банкетна зала

Час: 18:30

Вечірнє сонце Хмельницького догорало, фарбуючи вікна готелю в колір густого бурштину. Перед входом розтягнулася вервиця лімузинів та преміальних позашляховиків. Повітря було наповнене ароматом дорогого парфуму, змішаним із запахом мокрого асфальту після нещодавнього дощу.

Коли до під'їзду підкотив сріблястий родстер, швейцар завмер. Серж вийшов із машини так, ніби він володів цим готелем, містом і, можливо, всією планетою. Його піджак кольору «опівнічний синій» ідеально відбивав світло спалахів камер преси. Білосніжна хустинка в нагрудній кишені була складена з геометричною точністю.

— Люб’язний, — Серж недбало кинув ключі швейцару, навіть не дивлячись на нього. — Подбайте, щоб мою «крихітку» не подряпали. Вона дуже вразлива до провінційної незграбності.

Серж увійшов у хол, миттєво ставши центром уваги. Він тримав келих із мінеральною водою так, ніби це був найдорожчий віскі у світі. Його очі за склом дизайнерських окулярів сканували натовп, вираховуючи організаторів та підозрілих осіб, доки він розсипав компліменти дамам у діамантах.

Поки Серж розважав еліту, Ден уже був усередині, одягнений у чорний жилет офіціанта. Цей одяг незвично обтискав його широкі плечі, але він рухався з дивовижною спритністю. На його підносі стояли порожні келихи, а під ним був захований портативний датчик газів.