"Медвежатник "

                  Анотація :

Минуло кілька місяців після справи про «тіней». Костя за ґратами, Шеф на пенсії. Нік — тепер полковник. Він керує відділком, але серце його залишилося на вулицях. Нова посада не заважає йому вдягати шкірянку і разом із Алі виїжджати на найважчі виклики.

Твоя команда «шість стихій»:

Нік (Полковник): Мозок і лідер. Людина, яка не боїться забруднити руки в польовій роботі.

Даня (Цифровий геній): Вона бачить місто через коди. Злам камер, відстеження телефонів, дрони — це її стихія. Вона — "очі" команди в мережі.

Стажер Ден: Бойовий опер. Молодий, заряджений на результат, фанатіє від методів Ніка і завжди першим іде на штурм.

Ніка (Лаборант): Вона працює у відділку головним лаборантом керує роботою. Її аналізи та докази з лабораторії ставлять крапку в будь-якій справі.

Серж:Він трохи самозакоханий, обожнює бути в центрі уваги й часто перетворює нараду на театральну виставу, але за цим фасадом ховається гострий розум і дивовижна здатність помічати деталі, які пропускають інші. Серж — це той специфічний елемент команди, який розряджає напругу вдалим (або не дуже) жартом, але в критичний момент він завжди прикриє тил, не зіпсувавши при цьому своєї ідеальної зачіски.

Алі: Вірний пес, який об'єднує всіх. Його нюх знаходить те, що пропускають люди та техніка.   

   Розділ 1: Робота за планом.

Ранок у квартирі Ніка починався однаково: запах міцної кави, тиша порожніх кімнат і важке дихання Алі, який розвалився на килимку біля ліжка. Нік стояв біля вікна, дивлячись на місто, яке тільки-но прокидалося. Попри статус полковника, він усе ще жив сам, а стосунки з Нікою поки нагадували складний детектив, де кожен боявся зробити невірний хід.

Тишу розірвав різкий дзвінок. На екрані: «Даня. Цифра».

— Слухаю, — коротко кивнув Нік.

— Нік, у нас Нова справа. Жирна. Чекаю у відділку, всі вже збираються, навіть Серж прийшов раніше за каву, — голос Дані звучав бадьоро.

Через чверть години Нік заходив у кабінет. На столі лежав парадний кітель, але Нік залишився у шкірянці. У кабінеті вже кипіла робота.

Даня сидів за своїм «центром керування» з трьома моніторами. Поруч, спершись на одвірок, стояв Серж. Він виглядав так, ніби щойно зійшов з обкладинки журналу: ідеальна зачіпка, дорогий парфум і легка іронічна посмішка.

— Ну що, полковнику, — подав голос Серж, поправляючи манжети. — Починаємо наше ранкове шоу «Пошук привидів»? Я вже приготував промову для преси, якщо ми знову накриємо когось великого. А то Даня тут зі своїми цифрами зовсім занудьгував.

— Серж, не патякай, — відрізав Даня, не відриваючись від клавіатури. — Дивись сюди, Нік. Приватний сектор. Три камери «лягли» одночасно. Перед цим вони зафіксували чорний седан. Я пробив номери — фальшивка.

Стажер Ден з азартом перевіряв рацію, ловлячи кожне слово.

— Пане полковнику, я готовий! Машина заведена! — відчеканив він.

— Ох, молодь, — зітхнув Серж, картинно закочуючи очі. — Стільки вогню в очах. Ден, ти головне не забудь, що в нашому шоу я відповідаю за красу, а ти — за те, щоб нас не підстрелили.

З лабораторії вийшла Ніка, тримаючи в руках теку. Вона зупинилася, зустрівшись поглядом із Ніком. Серж миттєво вирівнявся.

— О, Ніко, ви сьогодні прекрасні, як і результати вашої експертизи, — видав він черговий комплімент.

Ніка лише стримано кивнула і звернулася до Ніка:

— Я перевірила зразки. Це професійне мастило для замків. Працювали не аматори.

Нік обвів поглядом команду. Даня — цифра, Ніка — докази, Ден — кулаки, Серж — зв'язки та «шоу», і Алі, який уже стояв біля дверей.

— Отже, план такий, — Нік підійшов до карти. — Даня, ведеш по камерах. Ніко, на зв'язку. Ден, за кермо. Серж, ти прикриваєш тил і готуєш свою «промову», але тільки після того, як ми візьмемо їх під білі рученьки. Алі, працюємо!

— Шоу починається! — вигукнув Серж, першим прямуючи до виходу, хоча всі знали, що останнє слово все одно за полковником.

Команда рушила попереду була нова битва, де кожен мав свою роль у цьому великому розслідуванні.

Чорний позашляховик полковника Ніка різко загальмував біля занедбаного ювелірного складу на околиці міста. Сині маячки розрізали густий туман, відбиваючись у калюжах. Алі вистрибнув першим, одразу низько пригнувши голову до землі й видавши коротке, тривожне застережливе гарчання.

— Так, панове, виходимо красиво, нас можуть знімати приховані камери, — Серж вийшов із машини, обережно переступаючи через багнюку, щоб не заляпати свої начищені туфлі. — Ніку, якщо тут буде кров, я залишаюся в машині працювати з пресою. Мій костюм не переживе зустрічі з криміналістичним порошком.

— Серже, закрий рота і візьми ліхтар, — відрізав Нік, поправляючи кобуру.

Ден уже був біля дверей, напруживши м’язи, готовий до штурму, але Нік зупинив його жестом.

— Даня, що бачиш? — Нік торкнувся гарнітури у вусі.

— Секунду... — почулося впевнене клацання клавіш. Даня сидів у відділку перед стіною моніторів. — Я зламав внутрішній контур. Всі датчики руху вимкнені вручну. Це не злом системи, це... естетика. Хтось просто знав код доступу. Заходьте, всередині порожньо.

Команда зайшла всередину. Посеред зали стояв велетенський сейф. Його двері були не просто відчинені — вони висіли на одній петлі, вирвані з неймовірною силою, але без жодного сліду вибухівки.

— Ого, — свиснув Ден. — Це ж як треба було постаратися?

— Це не просто сила, хлопче, — Серж підійшов ближче, гидливо відсунувши якусь залізяку носком туфля. — Це стиль. Хоча, як на мене, занадто грубо для мого смаку.

Нік мовчав. Він підійшов до сейфа і присів. Його погляд зупинився на підлозі. Там, прямо під розірваним металом, лежала звичайна гральна карта — піковий валет, пробита наскрізь будівельним цвяхом.

Нік завмер. В його очах промайнув холод, від якого навіть Ден мимоволі зробив крок назад. Алі підійшов до карти й глухо загарчав, вискаливши ікла.