Брат.Відбій

ПРОЛОГ: ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ

Ніка не спала. Вона сиділа на кухні, стискаючи в руках холодну чашку чаю. Вечеря на столі, якою вона сподівалася відсвяткувати їхню річницю, давно завітрилася. Коли замок нарешті клацнув, на годиннику була третя ночі.

Нік буквально ввалився у квартиру. Сорочка розірвана, обличчя в синцях, а від гострого запаху перегару хотілося відчинити всі вікна.

— Ми їх взяли, Ніко... — прохрипів він, хапаючись за стіну. — Треба було... треба було це обмити з хлопцями.

— Ти обіцяв! — її голос зірвався на крик. — Я думала, тебе вбили! А ти знову вибрав горілку? Все, Нік. Досить. Я більше не можу ховати тебе щоночі.

Вона схопила сумки, що вже кілька днів стояли зібрані біля дверей.

— Я їду до батьків. Ключі на тумбочці. Розлучення оформимо пізніше.

Двері зачинилися. Нік важко впав на диван, навіть не знімаючи брудного взуття. Його погляд зачепився за весільне фото на полиці — там вони були щасливі, а його кращий друг і напарник Влад плескав його по плечу: «Бережи її, брате. Відбій усім сумнівам, тепер ти не один». Нік простягнув руку до рамки, але пальці не слухалися. Рамка хитнулася і впала склом донизу. Хрускіт розбитого скла став останньою крапкою.

— Завтра... все виправлю завтра... — пробурмотів він і провалився у важкий сон. В ту ніч він вперше вимкнув телефон, щоб не чути мертвої тиші порожньої квартири.

Наступний ранок.

Голова розривалася. Нік прийшов до відділку, сподіваючись на шанс усе пояснити. Але біля кабінету шефа його зустрів молодий стажер Вова, який уже встиг розкласти свої речі.

— О, Нік! А я вже за твоїм столом, — кинув хлопець із самовдоволеною посмішкою. — Шеф сказав, що мене взяли в штат, а тебе звільнено. Йди забирай наказ.

Нік навіть не сперечався. Він вийшов геть, купив пляшку міцного і пішов у порожню квартиру. Того дня він втратив не лише роботу, а й друзів. Влад відвернувся від нього, бо не міг пробачити падіння друга. А з Костею Нік перестав спілкуватися сам: випадково побачивши через тиждень, як той «співчутливо» обіймає Ніку біля під’їзду і дарує їй квіти, він просто викреслив його зі свого життя. Він зрозумів — його місце вже зайняли.

Ці роки перетворилися на сірий туман. Нік працював різноробочим, вантажником, охоронцем. Він пив, щоб не пам'ятати, і працював, щоб мати за що пити.

А Ніка продовжувала працювати в управлінні. Вона стала професіоналом, але її серце залишилося закритим. Костя всі ці роки був поруч, намагаючись стати для неї кимось більшим, але вона лише мовчки приймала його допомогу, ніколи не кажучи «так».

      "П'ять років потому "

Темна ніч. Холодний дощ періщив по асфальту. Нік ішов з чергової зміни на складі, згорбившись у чорній куртці. Він зупинився біля калюжі, намагаючись запалити цигарку мокрими пальцями, аж раптом телефон у кишені — стара модель із тріснутим екраном — різко вібрував. Повідомлення від Влада:

«Брат. Відбій».

Нік завмер. Сигарета випала в брудну воду. Він знав цей код. Через сорок хвилин він уже був біля старого причалу. Сині вогні поліції розрізали темряву. Побачивши тіло під брезентом, Нік зрозумів — це Влад.

Коли він перетнув жовту стрічку, до нього підскочив Серж. Його обличчя скривилося від зневаги:

— Ти що тут забув, алкаш? Забирався б звідси, поки я наряд не викликав!

Нік не відповів. Його очі зустрілися з очима Ніки, яка стояла поруч із Костею. А біля тіла сидів великий пес. Тварина тремтіла і нікого не підпускала. Раптом пес підвівся і повільно підійшов до Ніка, ткнувшись носом у його долоню.

— Я піду, — тихо сказав Нік, погладивши собаку. — Але я заберу пса.

— Ще чого! — гаркнув Серж. — Це речовий доказ. Він неадекватний, ми його пристрелимо прямо зараз!

Серж потягнувся до зброї, але Нік зреагував миттєво. Різкий удар у щелепу — і Серж відлетів убік.

— Ходімо, — кинув Нік псу. Тварина слухняно пішла за ним.

Дорогою додому Нік за звичкою зупинився біля кіоску і купив пляшку горілки. Прийшовши в порожню квартиру, він спочатку обробив рану на лапі пса — той терпляче чекав. Потім Нік сів за стіл. Була глибока ніч. Він відкоркувати пляшку, відчуваючи знайомий запах, який п’ять років був його єдиним порятунком.

Але в ту мить, коли він заніс склянку, пес, що крутився поруч, ніби ненароком зачепив стіл. Пляшка полетіла на підлогу, і алкоголь розлився по дошках. Нік на мить скипів, кулаки стиснулися від нервового напруження — залежність вимагала свого. Але він подивився в очі собаці, які світилися в напівтемряві, і раптом заспокоївся. Він просто ліг на диван, відчуваючи дивну втому.

Тишу розірвав дзвінок. Шеф.

— Нік, це я. Скажи мені чесно... ти досі п’єш?

— Ну, знаєте, пане полковнику... конкретно сьогодні — ще не пив, — відповів Нік із гірким сарказмом.

— Слухай сюди. Офіційно справу Влада хочуть закрити як звичайне самогубство,або пограбування просте . Всі в управлінні кажуть, що це саме так і було . Але я в це не вірю. Мені потрібно, щоб ти взявся за це. Поки що неофіційно. Даю тобі тиждень. Ти був його кращим другом і ти єдиний, хто зможе докопатися до правди.

Нік мовчав, погладжуючи пса по голові.

— Я зроблю це, — нарешті вимовив він. — Але я буду з псом. Він був там, він єдиний свідок вбивства.

— Собака-свідок? — Шеф хмикнув. — Гаразд. Завтра о восьмій в управлінні. Оформимо тебе консультантом. І, Нік... тримай себе в руках. Лабораторія вже чекає.

Нік натиснув «відбій» і глянув на собаку.

— Ну що, напарнику? Завтра повертаємось.

Пес у відповідь лише тихо поклав голову йому на коліно. Вперше за п’ять років Нік заснув тверезим. Він знав: завтра йому доведеться знову подивитися в очі Ніці. І цього разу він не мав права відвести погляд

Глава 2: Привиди минулого та запах лаванди

Вісім нуль-нуль. Центральний вхід Управління поліції.

Нік стояв перед масивними дверима, відчуваючи, як під потертою курткою пробігає холодок. П'ять років він оминав цю будівлю десятою дорогою. Поруч, виляючи хвостом, сидів пес. Він ніби відчував напругу нового господаря і підтримував його своєю мовчазною присутністю.