Глава 21. Королівське полювання

З покоїв Тіньового принца я не просто пішла — я втекла, щойно його губи відірвалися від моїх. Наш магічний резонанс тієї ніччю мало не спалив мою стійкість вщент. Срібну шпильку та золотий кулон Едварда я забрала зі столу перед самим виходом, коли Крістіан, закинувши голову, тихо засміявся — низько, хрипко, з тою страшною ніжністю, від якої моє серце стискалося в кулак.

Я не спала всю ніч. До самого світанку я ходила своїми покоями, міряючи кроками холодний мармур. Мої губи все ще горіли від його дотиків, а шкіра пахла озоном і грозою. Хто я для нього тепер? Ворог, якого він хоче приборкати, чи єдина людина, перед якою він оголив свою самотність? А головне — як мені тепер зрадити його, коли я знаю, що під його залізним обладунком ховається таке ж зранене серце, як і моє?

Але ранок не дав часу на рефлексії. Сонце ледь зійшло, а мене вже затягнули в корсет і важкий замшевий костюм для верхової їзди.

Сьогодні третє випробування — Королівське полювання в прадавніх лісах під Небесним Замком.

Шум, гавкіт хортів, іскристе сонячне світло і десятки шляхетних вершників. Король Едвард виглядає сліпуче на своєму білому коні. Від самого початку полювання він тримає мене по праву руку від себе, демонстративно ігноруючи решту учасниць відбору. Лагідне магічне світло королівської аури огортає нас обох, і Едвард раз у раз повертається до мене, посміхаючись своєю бездоганною, сонячною посмішкою.

— Ви чудово тримаєтеся в сідлі, леді Ітеліє, — голосно каже він, так, щоб чули інші. — Провінція виховала в союзі з природою справжню перлину.

Я м'яко посміхаюся у відповідь, схиляючи голову, але моя шкіра покривається сиротами. Бо трохи позаду, на вороному жеребці, їде Крістіан.

Він не бере участі в загальних веселощах. Його чорний плащ ледь тріпоче на вітрі, а поранене плече, ретельно приховане під ременями обладунків, здається, зовсім його не турбує. Проте його погляд... Крістіан спостерігає за нами з такою холодною, концентрованою люттю, що повітря навколо його коня здається застиглим. Кожного разу, коли Едвард нахиляється до мене або торкається моєї рукавички, тіні під копитами коня Крістіана загрозливо здригаються, видовжуючись у наш бік. Він дивиться на мене як хижак на здобич, яку в нього нахабно намагаються відібрати. І він точно пам'ятає кожну секунду нашої ночі.

За годину, коли гончаки з галасом углиблюються в хащу, переслідуючи золоторунного оленя, Едвард робить знак своїй особистій гвардії зупинитися. Він спрямовує свого коня на вузьку, затінену віковими дубами стежку, захоплюючи мене за собою.

Ми опиняємося наодинці серед тихого, величного лісу. Сюди долинає лише далекий гавкіт собак.

Едвард зупиняє коня. Він підходить до мене, протягуючи руки, щоб допомогти мені злізти з сідла. Його долоні лягають на мою талію, і на мить мені стає ніяково від його щирості. Він бере мої руки у свої, дивлячись на мене з глибоким, майже хлопчачим трепетом.

— Ітеліє... — тихо каже король, і його світлі очі випромінюють чисте, незатьмарене захоплення. — Це полювання — лише формальність для Ради. Я привів тебе сюди, щоб сказати те, що більше не можу тримати в собі.

Мій пульс прискорюється, але не від радості, а від передчуття катастрофи.

— Ваша Величносте?.. — шепочу я.

— Ти — моя головна фаворитка, — Едвард стискає мої пальці, підносячи їх до свого серця. — З першої нашої зустрічі в лабіринті я зрозумів, що ти не схожа на інших. У тобі немає цієї палацової фальші. Ти ніжна, смілива, і моя магія світла тягнеться до тебе, як до рідної. Всі ці випробування закінчаться і на фінальному балу я готовий оголосити про наші заручини. Ти станеш моєю королевою, Ітеліє. Але не кажи про це іншим дівчатам. Ми змушені виконати традицію і завершити відбір, хоч він і є тепер просто фікцією.

Слова короля звучать як вирок. Він готовий віддати мені корону, трон і своє серце. Він вірить мені беззастережно. А в моїй кишені все ще лежить батьківський перстень від Вандербурга, і за два дні я маю пограбувати його Скарбницю, зруйнувавши все, що він так ретельно захищає.

Я дивлюся на Едварда, і мені хочеться кричати від провини й безсилої люті на цей світ. Король світла пропонує мені порятунок і велич, але десь там, позаду, серед дерев, я все ще відчуваю крижаний, обпалюючий погляд Тіньового принца, який уже пустив своє коріння в мою душу набагато глибше, ніж будь-які королівські обіцянки.