Розділ 1

Високий білявий чоловік стояв біля невеликого лісового озера і, розсіяно жуючи травинку, спостерігав за крихітними летючими рибками, які високо злітали над спокійною поверхнею води, мерехтячи під променями яскравого, майже весняного сонця. Його чудово складена постать була вдягнена у військову форму, що робило парубка ще більш привабливим для представниць прекрасної статі.

Але пів року тому він одружився з чарівною дівчиною, тож тепер, ніжні й прихильні красуні вже не викликали в ньому жодного інтересу. Їхня увага враз стала обтяжливою і навіть трохи дратівливою, бо потреба в сторонній жіночій ніжності зникла.

На душі у чоловіка було легко і спокійно. Він все ще не міг повірити, що після того, як майже все своє свідоме життя він відчайдушно боровся за своє місце під сонцем, тепер може нарешті заспокоїтися і присвятити свою увагу турботі про кохану жінку і службі на благо королівства.

Його життя кардинально змінилося після того, як його покликала дівчина. Не сестра, не якась інша родичка, просто звичайна молода жінка з непростою долею, яка раптом стала ближчою за всіх рідних.

Завдяки їй він тепер впевнено дивився в майбутнє, не хвилюючись, що хтось із впливових осіб, кому він колись добряче насолив або просто перейшов дорогу, вирішить, що надто вже він затримався на цьому світі.

Двічі намагалися його позбавити життя, і хто знає, можливо наступна спроба не виявилася б такою ж невдалою, як попередні. Особливо враховуючи, що у в'язниці можливості для виживання були вкрай обмежені.

Але він все ще живий і навіть дуже щасливий. Щоранку він тихенько дякує Господу за те, що колись на його шляху з’явилася дівчинка, яка не дала йому впасти в безодню ненависті до себе і до мерзотників, які, щоб мати можливість обсипати своїх коханок коштовностями, ламали долі звичайних людей, тих хто просто випадково опинився поруч. І особливої ​​ненависті до того, хто був винен у тому, що дев’ятирічний хлопчик залишився сам на сам із ворожим світом.

Завдяки їй, цій маленькій, яка одного разу увійшла в його життя і залишилася в ньому назавжди, він знайшов сили змиритися із втратою. Але поклявся собі, що помститься винуватцям за своє сирітське дитинство. Він зробить для цього усе можливе і неможливе.

***

Ця історія бере свій початок дуже давно. У той доленосний день, який почався звичайним ранком, нічим не вирізняючись з-поміж інших, у Сашка було заплановано безліч різноманітних справ. По-перше, потрібно збігати за молоком для малої – це був його єдиний сімейний обов'язок. По-друге, швиденько змотатися до бібліотеки. По-третє, зайти в майстерню, щоб забрати футбольний м'яч.

Сьогодні мав відбутися між дворовий чемпіонат з футболу, і Сашко, як капітан команди свого двору, мусив бути готовим до будь-яких несподіванок. Цього разу вони точно переможуть! Раніше це ніяк не вдавалося, оскільки хлопці з сусіднього двору були старшими, а двоє з них ще й займалися в футбольній секції у Палаці спорту.

Проте зараз у команди Сашка з'явилася вагома перевага – до бабусі Лізи, яка жила на четвертому поверсі того ж під'їзду, що й Шурик на п'ятому, приїхали з Приморська на канікули чотирнадцятирічні близнюки Тім і Кім. Виявилося, що вони діти місцевої футбольної зірки, Пилипа Коровіна.

Ці завзяті хлопці з самого дитинства проводили весь вільний час на стадіоні, де тато тренував їх за всіма правилами, сподіваючись, що його діти повторять успіх свого знаменитого батька.

Отже, коли перші сонячні промені торкнулися обличчя, Шурик швидко схопився з ліжка і почав одягатися. Було лише близько сьомої ранку, що для нього доволі рано, але ж день цей був особливим.

Хлопець не засмучувався, що мало спав. Поки приведе себе до ладу, одягнеться і добіжить до молочної крамниці, вже буде вісім. Потім швиденько до майстерні, а коли повернеться, ще залишиться трохи часу. Встигне покидати м'яч, розім'ятися. Гра запланована на десяту, і він все встигне. Коли тобі дев'ять років, за день можна встигнути багато чого. День – це рік, як часто казала мама, коли Шурик нарікав, що не вистачило часу щось зробити.

– Санько, – вона якраз зазирнула у двері, – зачекай, не поспішай збиратися. – Сьогодні тобі доведеться приглянути за сестрою.

– Що? – здивовано округлив очі хлопчик. – Чому це?

– Мені щойно зателефонувала вихователька і повідомила, що в садку карантин. Тому доведеться залишити Ніночку вдома. А в мене зустріч із мером о десятій, може, хоч він зможе допомогти розв'язати нашу проблему. І ще потрібно на роботу збігати, допомогти Наталці з приготуванням обіду. Хоча сьогодні я взяла вихідний, але знаю, що їй буде важко самій впоратися.

Сашко тільки очима кліпав розгублено. От же халепа яка! Хлопчик прекрасно знав, що мама піде з самого ранку, і був у курсі, куди саме вона вирушить. Вже два місяці жінка оббивала пороги всіх більш-менш впливових людей у місті, намагаючись добитися справедливості й випробовуючи терпіння головного лікаря міської лікарні, де вона працювала кухарем. Коли її чоловіка, Сашкового батька, прямо з роботи забрали до поліційного відділку, ні Поліна, ні її син навіть на мить не засумнівалися, що крадіжка грошей на підприємстві, де глава родини працював головним бухгалтером, жодним чином не стосується батька.

Усі, хто був пов'язаний із заводом, чудово знали, що головний бухгалтер – людина кришталевої чесності. Проте все було так добре сплановано, що звинуватили лише одного працівника. Людина, яка ніколи в житті не привласнила жодної чужої копійки, тепер опинилася у в'язниці за злочин, якого не скоювала.

Шурик, як і всі діти його віку, був абсолютно впевнений, що з ним чи його батьками нічого непоправного, взагалі, трапитися не може. Він був переконаний, що рано чи пізно правда випливе, і його тато повернеться додому. І скоріше рано, ніж пізно. Тому його дивувало, чому мама так затято намагається достукатися до когось із високопосадовців.

Адже не може бути, щоб не розібралися в ситуації з батьком і не відпустили його з вибаченнями. Але, на жаль, ніхто не поспішав допомогти цій нещасній родині. Сильні світу цього підтримували лише собі подібних. А жінка, яка ледь не втратила розум від горя і страху за долю чоловіка і дітей, залишилася без жодної підтримки.