IV Атака Клейна

Після здачі заліку Лейс лише хотів піти додому, як його зупинили Олег та Павло — двоє найвеселіших хлопців у групі.

— Ну що, Лейсе, нормально здав? — усміхаючись, запитав Олег.

— Кажи, кажи! Не приховуй! — підхопив Павло, ледь стримуючи сміх.

Лейс лише втомлено усміхнувся.

— Та все нормально, хлопці.

— Слухай, ми сьогодні збираємося відпочити. Майже вся група буде. Ходімо з нами! — запропонував Олег.

Лейс на мить замислився.

Йому зараз зовсім не хотілося нікуди йти.

Але відмовлятися одразу теж не хотілося.

— Я подумаю... Де й о котрій зустрічаємося?

— Біля університету. О восьмій вечора, — майже одночасно відповіли хлопці.

— Добре. Якщо зможу — прийду.

Попрощавшись, Лейс повільно рушив додому.

---

Рей, який увесь цей час ішов поруч, раптом радісно вигукнув:

— Лейсе, це ж чудово! Нарешті хоч трохи спокою. Та ще й вечірка! Може, хоч сьогодні забудемо про всі ці браслети?

Лейс лише похитав головою.

— Рею... Нам зараз не до цього. І, якщо чесно, мені здається, що найближчим часом теж буде не до святкувань.

Рей уважно подивився на нього.

— Лейсе... Ми не знайдемо володаря того браслета за один день. Не потрібно так сильно тиснути на себе.

Він на мить замовк, а потім усміхнувся.

— Подивися навколо. Життя не закінчилося. У тебе є друзі, є університет, є звичайні дні. Не можна весь час жити лише цією боротьбою.

Лейс нічого не відповів.

Слова Рея були правильними. Але в голові Лейса ніби щось поступово руйнувалося.

З кожною хвилиною він дедалі глибше занурювався у власні думки. І найбільше лякало те, що він уже не міг із них вибратися.

Підійшовши до свого під'їзду, Лейс піднявся на другий поверх і зайшов до своєї квартири.

Квартира була просторою та світлою. Усе в ній виглядало затишно й охайно.

Зайшовши до своєї кімнати, Лейс кинув рюкзак біля ліжка.

Біля вікна стояв великий письмовий стіл, завалений зошитами та книжками. Уздовж стіни височіла книжкова шафа, заповнена десятками книг про містику, стародавні легенди та нерозкриті таємниці.

Над ліжком висіла велика коркова дошка. До неї були прикріплені фотографії, вирізки із газет, старі карти та різні нотатки.

— Що ти робиш, Лейсе? — із цікавістю запитав Рей.

Не відповідаючи, Лейс підійшов до дошки.

Він обережно зняв її зі стіни й перевернув.

Зі зворотного боку вона була порожньою.

— Так буде краще, — тихо сказав він.

Лейс узяв кілька чистих аркушів і прикріпив їх до дошки.

Потім узяв чорний маркер.

— Рею... Я починаю плутатися. Якщо не буду записувати все, що ми вже знаємо, рано чи пізно щось пропущу.

Він зробив перший запис.

**«Що ми знаємо?»**

Нижче почали з'являтися нові рядки.

**• Може підкорювати людей через їхні емоції.**

**• Використовує чорного скорпіона.**

**• Анна стала його жертвою, отже він, найімовірніше, щось про неї знав.**

Лейс на кілька секунд замислився.

— Але ми досі не знаємо... Анна була його першою жертвою чи ні.

Він поставив знак питання. Потім написав далі.

**• Володар браслета може бути пов'язаний з університетом.**

Лейс одразу закреслив останнє слово.

— Ні... Це лише припущення.

Він дописав поруч:

**«50 на 50».**

— Або він справді постійно перебуває в університеті... Або це випадкова людина, яка просто з'являється тоді, коли їй потрібно.

Лейс знову задумався.

— Хоча... ні.

Він похитав головою.

— Це теж малоймовірно. Він може змінювати зовнішність.

Маркер знову торкнувся паперу.

**• Здатний змінювати свій вигляд.**

Лейс зробив крок назад і довго дивився на записи.

Чим більше фактів з'являлося перед його очима...

...тим сильніше він усвідомлював, що відповідей у них майже немає.

Лейс різко схопив маркер і написав великими літерами:

ПІДОЗРЮВАНІ

Під цим словом він записав:

• Клейн — 50%.

Трохи нижче він зробив ще один запис:

Міг видавати себе за Мару.

— Чого ти так вирішив? — із цікавістю запитав Рей.

Лейс зробив глибокий вдих і подивився на дошку.

— Дивись, Рею. Клейн навчається разом із нами. Він знає кожного в групі, знає наші характери, звички й слабкі сторони. Якщо він справді володар... йому дуже легко вибрати потрібну жертву.

Він на мить замовк.

— Але є ще дещо.

Лейс постукав маркером по імені Клейна.

— Він майже не з'являється в університеті. Ніхто толком не знає, де він буває весь інший час. Саме тому я поставив лише п'ятдесят відсотків. Це поки що лише підозра.

Він перевів погляд на другий запис.

— Ми вже знаємо, що володар цього браслета може змінювати свою зовнішність. Якщо це правда... тоді Мара могла бути лише чужим обличчям.

Лейс похитав головою.

— Але без доказів це нічого не варте. Поки що це лише одна з моїх теорій.

Він нервово потер скроні.

— Ах... як же я заплутався...

Лейс заплющив очі.

— Голова вже починає боліти...

У кімнаті запала тиша.

За кілька секунд Лейс повісив дошку назад на стіну й зробив крок назад.

— Досить на сьогодні.

Він подивився на Рея й уперше за весь день ледь усміхнувся.

— Рею... Мені здається, ти мав рацію. Сьогодні треба відпочити. Ходімо ввечері до наших.

Рей одразу пожвавішав.

— Ну нарешті, Лейсе!

На його обличчі з'явилася щира усмішка.

— Тобі справді треба хоч трохи відволіктися. Інакше ти скоро почнеш підозрювати навіть самого себе.

Лейс тихо засміявся.

— Сподіваюся, до цього ще не дійде.

В кімнаті запанувала тиша.

— Рею... Як мені отримати другу стадію? — запитав Лейс, починаю збиратись до місця зустрічі.

Рей на кілька секунд замислився.

— Якщо пам'ять мені не зраджує... ти не маєш відкрити другу стадію.

Лейс здивовано подивився на нього.

— А що тоді?

— Ти маєш створити її.

— Створити? — нерозуміюче перепитав Лейс.