ІІ Перша Жертва

Клейн ще довго стояв перед дзеркалом, уважно вдивляючись в обличчя Мари.

Він майже перестав бачити власне відображення.

У пам'яті одна за одною почали спливати події багаторічної давнини.

Часи, коли він був ще дитиною.

Часи, коли друга стадія браслета була лише далекою мрією.

Перед очима з'явився образ Агати — старої подруги дідуся. Після смерті матері саме вона часто допомагала їм, приносила їжу й підтримувала, коли інших поруч не було.

Одного вечора Клейн, як завжди, спостерігав за світом очима Ворона.

Птах повільно кружляв над містом.

Раптом його погляд зупинився на знайомому будинку.

Біля дверей стояв чоловік.

Колишній чоловік Агати.

Він був майже на п'ятнадцять років молодший за неї, значно сильніший і настільки п'яний, що ледве тримався на ногах.

Він із силою грюкав у двері, кричав і вимагав, щоб його впустили.

Клейн не вагався.

Перед ним з'явилася порожня чорна карта.

Він поклав на неї власну тінь.

Темрява під його ногами почала здійматися й повільно запечатувалася всередині карти.

За кілька секунд із неї вийшла істота.

Вона виглядала майже як сам Клейн.

Та сама статура.

Те саме волосся.

Ті самі риси обличчя.

Лише очі були абсолютно чорними, без жодного відблиску, а тіло ніби складалося з густої темряви.

Клейн уважно подивився на свою копію.

— Я дарую тобі дві здібності.

Він підняв карту.

— Перша — швидкість тіні. Жодна відстань не повинна тебе зупинити.

Темрява навколо істоти ледь здригнулася.

— Друга... якщо ти торкнешся людини, її власний розум стане її найбільшим ворогом.

Вона почне чути лише свої найтемніші думки.

Страх.

Провину.

Відчай.

Ненависть до самої себе.

І якщо її воля виявиться слабкою... вона сама доведе ці думки до кінця.

Клейн подивився своїй копії прямо в очі.

— Вирушай до будинку Агати.

Не дозволяй йому торкнутися її.

Істота мовчки кивнула.

Наступної миті її тіло розчинилося в темряві.

...

Тіньова копія Клейна безшумно виринула просто з тіні за спиною чоловіка.

Вона не промовила жодного слова.

Лише повільно простягнула руку й торкнулася його плеча.

Усе сталося миттєво.

Чоловік різко завмер.

Його зіниці розширилися.

Наче всередині нього щось зламалося.

Перед очима один за одним почали спливати спогади.

Усі образи.

Усі приниження.

Усі помилки.

Усе, за що він ненавидів самого себе.

Голоси минулого ставали дедалі гучнішими.

Вони не давали йому спокою.

Чоловік схопився руками за голову.

— Замовкніть...

Він похитнувся.

— Замовкніть...

Його голос переходив у крик.

Ще кілька хвилин він стояв біля будинку Агати, ніби намагався перемогти самого себе.

Потім повільно розвернувся.

І мовчки пішов геть.

Клейн спостерігав за всім очима Ворона.

— Простеж за ним, — спокійно наказав він.

Копія мовчки рушила слідом.

...

Минуло майже пів години.

Чоловік дістався глибини лісу.

Там, де між старими деревами лежало темне озеро.

Він довго стояв на березі, дивлячись на власне відображення.

Потім зробив крок уперед.

Ще один.

І ще.

Холодна вода повільно поглинула його.

Він навіть не намагався вибратися.

Лише зник під темною поверхнею озера.

Тінь ще деякий час мовчки спостерігала.

Переконавшись, що все закінчилося, вона повернулася до Клейна.

Хлопчик уважно вислухав її.

На його обличчі не було ні радості, ні жалю.

— Ось що може зробити з людиною слабкий розум, — тихо промовив він.

Він простягнув руку.

— Ти добре виконав свою роботу.

Тіло тіньової копії почало розсипатися на чорний серпанок.

За кілька секунд від неї не залишилося нічого.

Лише порожня карта, яка повільно розчинилася в повітрі.

Скорпіус увесь цей час мовчав.

Лише на мить у куточках його губ з'явилася ледь помітна, задоволена усмішка.

— Цікава здібність...

Він повільно перевів погляд на Клейна.

— Вона не вбиває власними руками. Вона лише відкриває людині двері до найтемнішої частини її душі. Іноді цього більш ніж достатньо.

Клейн ще кілька секунд мовчки дивився в порожнечу.

Раптом він відчув дивне тепло, що пройшло крізь усе тіло.

Браслет на його зап'ясті ледь здригнувся.

Сріблясті символи на мить стали яскравішими.

Клейн опустив погляд на руку.

Він відчув...

Щось змінилося.

Ніби він став сильнішим.

Не набагато.

Але достатньо, щоб зрозуміти — його вчинок не залишився непоміченим.

— Відчув? — спокійно запитав Скорпіус.

Клейн повільно кивнув.

— Так...

Скорпіус сховав руки за спину.

— Ти захистив людину, яка була доброю до тебе. Перша умова виконана.

Клейн мовчки стиснув кулак.

Тепер залишалася лише одна умова.

На його обличчі повільно з'явилася ледь помітна усмішка.

— Залишився лише один крок...

Скорпіус нічого не відповів.

Лише всміхнувся тією самою хитрою, майже хижою усмішкою, ніби вже знав, чим закінчиться ця історія.

Клейн повільно кліпнув очима.

Спогади розчинилися.

Перед ним знову було дзеркало.

На нього дивилася Мара.

Він повільно провів пальцями по своєму обличчю, ніби ще раз переконувався, що жодної помилки немає.

Чуже волосся.

Чужі очі.

Чуже обличчя.

Ідеальна копія.

На губах Клейна з'явилася ледь помітна усмішка.

— Завтра... буде цікавий день.

Позаду нього мовчки стояв Скорпіус.

Його сріблясті очі уважно спостерігали за своїм володарем.

— Нарешті... — тихо промовив він.

Його усмішка стала трохи ширшою.

— Починається справжня гра.

Того ж вечора.

Будинок Лейса.

Кімнату освітлювала лише настільна лампа.

Лейс сидів за письмовим столом, не відводячи погляду від дивної знахідки.