Епілог

ЕПІЛОГ

Ледь не кожен відпочивальник бажав, щоб вона жила. Хтось намагався робити їй штучне дихання, хтось робив масаж серця, але нічого не допомагало – вона лежала посеред пляжу, бездиханна та трохи синя. І коли вже всі склади руки, він все продовжував та продовжував її оживляти.

- Катерино живи, будь-ласочка, – ледь стримуючи сльози, дивився він на свою кохану.

Він робив усе, щоб його дівчинка прийшла до тями, але цього не відбувалося і, коли відчай затьмарив його свідомість – з усієї сили він вдарив їй у груди. В той момент вона вперше вдихнула…

Відкривши очі, вона побачила, що лежить на піску, а навколо неї стоять відпочивальники.

- Вона жива – закричав хтось із натовпу, - ура!

- Що? – спитала Катя.

- Дівчино, ти щойно ледь не загинула, під час шторму тебе почало тягнути на дно, а цей хлопець кинувся тебе рятувати. До речі, де він?

Дівчина почала здогадуватися, хто був її рятівником, але дуже слабо в це вірила.

- Як він виглядав? – запитала дівчина.

- Ну такий чорнявий.

- Ні, цього не може бути, - вона не вірила своїм вухам.

- Не може бути чого?

- Куди він пішов, ви бачили?  

Хтось з натовпу показав напрям, і вона не гаючи ні секунди, вкотре, побігла до свого рятувальника. Зараз, вона не сумнівалася, що ним був Максим.

Вона бігла до нього так, немов бик біжить до червоної ганчірки, неначе метелик пурхає до омріяної квітки. Катя мріяла торкнутися його тіла, або хоча б побачити ще разок…

І ось, вдалині почала виднітися чоловіча постать…

- Максиме, Максиме, стій! – вона почала кричати, але він не зупинявся.

Катя бігла все швидше й швидше, наздоганяючи своє справжнє, не надумане кохання.

- Максиме, зупинися! – продовжувала кричати дівчина.

Все ж її кохання зупинилося. Вона летіла до нього на крилах свободи та радості, неначе він був її квитком у щасливе життя.

- Дякую тобі – прошепотіла вона.

- Нема за що, - відповів він.

- Чому ти пішов?

- Моя справа рятувати тебе, ось така проста арифметика…

Градус емоцій вже був максимальним, і Катерина, все ж, вимовила те, що хотіла сказати давно:

- Максиме, я кохаю тебе!

- Ти впевнена?

- Цілком.

- Я тебе також! – з невеликим тремтінням у голосі відповів він.

Далі п’янкий присмак кохання все ж зробив свою справу. Вони, як і тоді, ходили берегом моря, розмовляли, цілувалися, обіймалися…

- Скажи мені чесно, хоч зараз ми в реальності? – раптом запитала вона.

- Знаєш, я вже й сам не знаю. Як ти бажаєш, ми можемо бути як і в реальності так і в нереальності, в залежності як ти її назвеш.

- З тобою я згодна бути усюди.

Так і закінчується ця, на перший погляд фантастична, історія. Катерина все ж таки зустріла свою кохану людину, з ним вона нарешті відчуває себе в безпеці. Але чи була, власне, та небезпека? А може це сон, бранкою якого дівчина й стала? Час покаже…

«Інколи потрібно бути обережнішим з бажаннями. Хто знає чим це може обернутися: коханням чи ув'язненням?»