Максим

МАКСИМ

Він давно полює на таких, як вона. Він як Диявол, що оселився в цьому місці, неначе паразит, що живиться невинними душами, Він – мій хазяїн…

Я майже так, як і вона, потрапив у це місце. Це немов клаптик простору, непомічений Богом, це неначе інший вимір, в якому страждають.

Тисячі душ пропало тут, допоки не з’явилася Катя. Вона інша, вона чистіша, вона кмітливіша…

Ніколи не розумів, нащо йому ті жертви, ті душі, доки не побачив сам, на власні очі, що Він з ними робить… - це Його їжа.

Я служу Йому більше ста років. Він перетворив мене на страшного перевертня, що бажає крові й не має власного мозку; зробив з мене машину для вбивств. Весь час мого перебування тут, я сліпо виконував його накази. Я міг перетворюватись на кого завгодно: і в найбажаніше кохання, і в найпотаємніший страх, навіть, ділитися надвоє, натроє, тощо.

Але мій розум розбудило почуття, якого тут досі не було. Щира любов – те, що відкрило  мені очі, але не моя – а цієї дівчини. З кожною хвилиною я ніби виходив з гіпнозу, і ось, коли майже прозрів – мені спало на думку повалити весь той хаос, що панував у цьому місці. Тоді я почав вимальовувати план, в якому лише чисте створіння накшталт Каті могло врятувати душі, вбивши тим самим втілення зла.

Окрім мене, в цьому всесвіті існує безліч таких, які сліпо виконують своє завдання, тому я намагався огородити свій «скарб» від небезпеки. Тоді почалося моє полювання на «зрадників», хоча зрадником був саме я.

Треба було якось заохотити до себе дівчину, а також позбавити Тварюку їжі, але нас помітили  його підопічні. Тому я відпустив дівчину, а тим часом побіг прибирати свідків.

Я заздалегідь закрив її хвіртку, перетворився на її найпотаємніший страх, і загнав у ту хату. Але все пішло не так, як я хотів: душі були звільнені, але Хазяїн, відчувши присутність дівчини, переніс її в інший вимір.

Я спробував виламати двері, але, як тільки вдарив по них ногою, в голові почалися спалахи спогадів, і я знов пережив те, як потрапив сюди…

Козчарду сам обирає собі жертву й, коли остання засинає, - переносить її до себе. Так сталося і зі мною, в далекому 1888 році:

«…Я тільки починав працювати у психіатричній лікарні. В інституті мені пророкували велике майбутнє, і тому одразу ж взявшись за роботу, молодий та амбітний студент, мріяв зробити наукове відкриття.

У перші дні я спостерігав за пацієнтами крізь призму науки, але згодом і наука почала давати тріщину. Всі божевільні, як один, почали говорити про якесь єство, що забирає до себе. Спочатку це було смішно, але пацієнти один за одним почали пропадати. Я дуже глибоко занурився в це питання, перерив усю наукову та демонічну літературу, але нічого не знайшов. Ця істота немов з’явилася з майбутнього, проти неї не було ні ліків ні зброї. І тоді методом проб та помилок мені вдалося дещо нарити про цю сутність…

І коли вже потрібно було якось вирішувати цю проблему, довірившись своїй інтуїції та спразі до пізнання, я поставив себе під удар цієї демонічної сили. Усі довідники казали, що створіння такого роду бояться сильних духом, але в то же час намагаються його й зламати.

Для того щоб потрапити в той стан, у якому можна вийти на контакт із цією Істотою, мені довелося пройти й електричні крісла, й попити деякі препарати. Колеги дивилися на мене як і на інших пацієнтів, і вже подумували позбавити мене лікарського звання. Але мені вдалось…

Я все ж зміг поспілкуватися з цим Чудовиськом. Це неначе емоція страху в плоті. Спочатку, я викликав цього Демона, але згодом Він сам почав приходити до мене. Але я зробив помилку, що вартувала в майбутньому сотні життів. Я – зламався. Мені майже вдалось повалити суперника своєю силою волі, але вмираючи, Єство поставило мене перед вибором, вічного життя або свободи. Так, я обрав вічне життя, але Тварюка мене обдурила…»

Мене почала поглинати ця чорна мазута, з того світу, в якому я щойно знаходився…

Голоси погрожували мені, що вб’ють, але мені було все одно, план вже було виконано, зараз усе залежало від Катерини. Мене і штовхало, і било, і кидало… Вперше, за стільки років мені стало моторошно, і я заплющив очі…

***

Трохи придивившись, я помітила, що все тіло цієї собаки було покалічене, усе в крові, саднах, немов, вона потрапила в акваріум до піраній. Я підійшла, хоч через цю тварюку я потрапила у пастку. Як тільки я доторкнулася до морди цього пса – він почав набувати людської подоби…

- Катеринооо… - раптом простогнала до мене ця тварюка, - Дякую.

- Що?

- Я давно хотів тобі дещо сказати…

- Ти хто?

Раптом, собаче тіло остаточно трансформувалось, і я побачила перед собою Максима.

- Як? – здивовано пискнула я.

- Це було таємницею. Я мав розповісти тобі це давно, ще там, біля ставу.

- Я сходжу з глузду? Нічого не розумію. Як таке можливо? Я сплю?