Розділ 24. Слова кохання

Аврора, 17-19 травня

Після радісних привітань і обіймів нас із Семом залишили самих. Мама принесла лише по тарілці грибного супу-пюре та чашці чаю. Ігноруючи погляди Сема, я відразу накинулася на їжу, бо відчувала слабкість. Виявилося, що я провела в астралі цілу добу! Мені одночасно хотілося спати, їсти і прибити Сема. А ще поцілувати його.

— Їж! — кивнула я у бік його тарілки.

— А поговорити? — Сем дивився на мене трохи посміюючись і від цього його лукавого погляду, схиленої до плеча голови, всередині мене спалахнуло бажання. Ні, мені ще до купи його не вистачало!

— Встигнемо. Я страшенно втомилася. Не знаю, як ти взагалі тримаєшся, провівши там стільки часу, напевно, завдяки кристалу з нашою енергією, але я страшенно хочу спати. Завтра вранці поговоримо. Добре?

Доївши суп, я в один ковток випила чай, що вже встиг охолонути, поцілувала Сема і зручно влаштувалася у нього під боком.

— Наче й не йшла, — пробурчав Сем, ніжно погладжуючи мене по спині.

— Спи…

Я майже миттєво провалилася в сон — міцний, без сновидінь. Прокинувшись близько 8-ї ранку, я з подивом виявила, що і Сем уже не спить. Сем, який щонайменше до 10-ї любив поспати, вже о 8-й дивився на мене, посміхаючись.

— Доброго ранку, білявко, — він провів рукою по моєму волоссю, ніжно перебираючи пасма.

— Доброго, — я солодко позіхнула і потяглася. — Тобі так не подобається мій колір волосся? Я думала, тобі подобається світле волосся.

— Ти чудово знаєш, які у мене асоціації зі світлим волоссям, Аво. Я не хочу, щоб вони були пов'язані з тобою. І особисто тобі світлий колір не йде. Ти мені подобалася яскравою, рудою.

— А зараз я тобі не подобаюсь? — я хитро примружилася.

— Краще така, ніж без тебе, — відповів Сем, сміючись. — Але я хочу бачити тебе колишньою. Поверни рудий колір, Аво.

— Добре. Тільки більше не збігай до астралу.

— Не буду.

Сем потягнувся до моїх губ, залишаючи невагомий поцілунок, але зразу ж відсторонився.

— Я таку слабкість відчуваю досі… — зізнався він мені. — Хочу тебе, а сил ніяких немає.

— Встигнемо, — я усміхнулася йому. — Ти поїв суп? Спав хоч уночі?

— І поїв, і поспав, але все одно така слабкість, як після тривалої хвороби.

— Ще б пак! Ти півроку провів у сплячці. Так, ми підтримували твоє тіло магічною енергією, але, мабуть, її було недостатньо.

— Хочу дістатися ванної, — Сем сів на ліжку і обережно спробував підвестися. У нього вийшло, але тримався він невпевнено. — Допоможеш дійти?

Я підійшла до Сема і обійняла його за талію, він поклав мені руку на плече. Так, не поспішаючи, ми дійшли до ванної, де він зміг нарешті вмитися.

— Мабуть, я весь цей день проведу в ліжку, — сказав Сем, коли ми повернулися до спальні. — Полежиш зі мною?

— Цілий день я точно не пролежу, але я буду поряд.

Я поклала голову Сему на плече, насолоджуючись його дотиками до мого волосся, шкіри, і, замріявшись, ледве знову не заснула. Стук у двері і бадьорий голос мами не дав мені знову поринути в обійми сну.

— Прокинулися вже? Так рано? — мама зайшла до кімнати з повною тацею їжі. Я відразу підскочила, допомагаючи їй її поставити. — А я вам принесла сніданок.

— Не варто було турбуватися, мамо, я сама спустилася б.

— Ну що ти, я хотіла вас порадувати.

— «Мама»? — Сем навіть підвівся від подиву. — Просто «мама»? Аво, що відбувається?

Усміхнувшись, я простягла йому тарілку зі сніданком і чашку кави, але він відставив їх на тумбочку.

— А сталося те, що ти проспав усе найцікавіше, Семе.

Взявши свій сніданок, я влаштувалася зручніше поряд із Семом на ліжку і почала свою розповідь. Я розповіла йому все: від повернення на Землю і до повернення назад на Терру. Сем слухав мовчки, не перебивав, а коли я закінчила свою історію, здивовано вигукнув:

— Це ж треба як! Навіть не знаю, що ще сказати, Аво…

— Якби не ти, я не знайшла б своїх батьків. Ти мене привів до них.

— Мабуть, такий був задум Вищих, — Сем провів пальцями по моїй щоці, я усміхнулася йому у відповідь.

Про щось задумавшись, Сем довго дивився на маму, а потім спитав у неї.

— Тобто коли ти була вагітна, то всередині тебе була Ава? Усі 9 місяців?

— Так. Ми ж тобі розповіли.

— Я хотів уточнити. Тобто… — Сем широко усміхнувся. — Ми її не втратили?

— Лише на 24 роки, а потім нам її повернули, — мама теж усміхалася. — І саме з нею ти розмовляв, пригортаючись до мого живота.

— Ой, мамо Ліє, — Сем відмахнувся, — мені тоді всього 7 було.

— Але обіцяв ти цілком серйозно! — все ще усміхаючись, мама встала з крісла і підійшла до вікна, щоб відкрити штори і впустити в кімнату більше сонячного світла.

Сем хотів їй щось відповісти, але зненацька завмер, вивчаючи маму уважним поглядом.

— Що таке, Семе? — спитала мама, відчуваючи його здивування.

— Мамо Ліє, ти погладшала чи це те, що я думаю? — здивування в очах Сема швидко змінилося лукавством.

Мама обсмикнула сукню і присіла на край ліжка поряд із Семом.

— Те, що ти думаєш. Я вагітна, Семе. Ще й двійнятами.

— Але як так сталося? — Сем дивився на маму на всі очі, наче побачив щось дивовижне. — Ти ж стільки років не могла завагітніти.

— Такий великий хлопчик, а не знаєш, як це виходить, — мама не втрималася від жарту. — Не пощастило Аврорі з тобою.

Сем невдоволено пирхнув у відповідь.

— Мамо Ліє, геть не смішно!

— Вже й пожартувати не можна. Якщо коротко, то мене Вищі вирішили так нагородити на старості років, за те, що я нарешті стала на правильний шлях.