Розділ 22. Двоє

Лія, 20-21 квітня

Мені зовсім не подобалася присутність Велімира в мене вдома, я не хотіла через нього посваритися з бабусею, але заради Аврори та повернення Сема я змушена була його терпіти. Він перебував у нас уже цілий тиждень, марно намагаючись допомогти Аврорі взяти в астрал її артефакт сили. Сем якимось чином відчував каверзу і не дозволяв пропустити в свою підсвідомість кристал. Його впертості можна було лише позаздрити.

Ми всі втомилися від безплідних спроб достукатися до Сема, але особливо важко було Аврорі. З кожним днем моя дівчинка все більше втрачала віру в себе. Я хотіла їй допомогти, але не знала як. Все, що я могла — бути поруч і морально підтримувати.

— У тебе все вийде, доню. Не здавайся, — казала я їй щоразу. Тільки я сама вже почала сумніватися у позитивному результаті. І треба було цьому Велімиру порадити Сему вирушити в астрал! Як же він мене дратує!

Я чекала, що до дня народження Єви Велімир повернеться до себе додому, але він навіть не думав. Вибравши момент, коли Аврори поряд не було, я підійшла до старого шамана, щоб поговорити.

— Велімире, вам не здається, що ви зловживаєте моєю гостинністю?

— Не здається, — старий обдарував мене стомленим поглядом. — Ми з Авророю працюємо, а не розважаємось. Ти хочеш повернути Сема чи ні, Ліє?

— Хочу. Але завтра у Єви день народження. Прийде бабуся Веста. Не думаю, що вона зрадіє вашій присутності.

— Не зрадіє, але я звик, — Велімир вмить посумнішав. Мені навіть стало шкода його трохи, але я швидко відкинула це почуття геть. Бабуся мені дорожча. — Мені треба з нею поговорити.

— Ви можете зробити це будь-якого іншого дня. Давайте не будемо псувати Єві свято. Їй і так сумно, що її брат досі в астралі і не зможе її привітати.

— А раптом саме сьогодні нам вдасться розбудити Сема? — не здавався шаман.

— Ви вже замучили мою дівчинку! — обурилася я. — Аврора ослабла, постійно спить і вже зневірилася. Дайте їй перепочити. Єва — велика дівчинка і чудово розуміє, що Сем навряд чи прокинеться на її день народження. А ось скандал буде точно, якщо ви залишитеся.

— Я можу не виходити до вас у вітальню. Посиджу в гостьовій кімнаті або із Семом. Але мені потрібно ще трохи попрацювати з Авророю.

— Гаразд, — я махнула рукою на Велімира. Його не перемогти у суперечці. — Залишайтеся. Але якщо зіпсуєте Єві свято, засмутите бабусю — більше я вас у своєму домі не потерплю. Я зрозуміло говорю?

— Звісно. Не турбуйся, Ліє, — Велімір стиснув моє плече і слабо усміхнувся, — тобі шкідливі погані емоції. Якщо тобі так важливо, щоб я завтра не заважав, то я поговорю з твоєю бабусею після вашого застілля. Тебе це влаштує?

— Так, цілком.

— Що ж, я радий, що ми порозумілися.

Перехопивши ввечері Аврору між ритуалами, я потягла її до майстерні пити чай. Хотілося трохи побути з дочкою. Останнім часом я їй мало приділяла уваги. Вона була зайнята вивченням магії та подорожами астралом, я ж готувалася до народження другої дочки. Я все ще не могла звикнути до думки, що тепер у мене буде двоє дітей, але насолоджувалася своєю довгоочікуваною вагітністю.

— Ви з татом уже вибрали ім'я? — Аврора залізла з ногами на диван і, притулившись, поклала мені голову на плече.

— Ні, — я усміхнулася. — Я так звикла, що мою дочку звуть Авророю, що тепер відчуваю розгубленість. Стільки імен є, а я не знаю, яке обрати.

— Але ж у тебе колись давно були й інші діти, не тільки я. Як їх звали?

— Чесно? — думаючи про свої минулі життя, я сама дивувалася, чому так погано пам'ятаю інших дітей. Напевно, я просто не хотіла їх пам'ятати. Тільки Аврора мені була важливою. — Не пам'ятаю. Вони залишилися в моїй пам'яті розмитою плямою.

— Ох, мамо, мамо… — зітхнула Аврора і притулилася до мене ще ближче. — А потім ти дивуєшся, чому Вищі тебе карають.

— Вже не дивуюсь. Я зрозуміла свої помилки.

— Сподіваюся, — рука Аврори торкнулася мого живота. — Мамо! — її здивований вигук мене налякав.

— Що таке? — я розхвилювалася. — Ти щось відчуваєш? Щось не так із дитиною?

Я почувала себе добре, тому реакція Аврори мене здивувала. Хіба вона могла відчути те, чого не відчуваю я? Адже я краще розумію свій організм.

— З дитиною? — губи Аврори розтяглися в хитруватій посмішці. — З дітьми! Мамо, їх двоє!

Я шумно втягла повітря носом. Що вона таке каже? Що за жарти?

— Як двоє?..

— А так! Хіба ти не відчуваєш?

— Ні… — все, що я відчувала — розгубленість. — Ти впевнена, люба?

— Більш ніж! Дивно, що ти нічого не відчуваєш, мамо. А хоча… — Аврора відсторонилася від мене і замислилась. — Я теж спочатку тільки дівчинку відчула. Зараз же я відчуваю, що є ще й хлопчик.

— Хлопчик? — ось вже кого-кого, а сина я ніколи не хотіла. Більшість моїх синів із минулих життів рано вмирали. Я не хотіла знову цього болю.

— Так, мамо, хлопчик. І він вочевидь не шаман. Він воїн. Напевно, тому ти його не відчуваєш. Я ж одразу не розпізнала, бо пригнічувала у собі свій дух воїна. Зараз, коли я почала тримати баланс між світлом і темрявою, то змогла його відчути. Ти сходи до лікаря. Стать, може, вони поки що не визначать, але двійню точно побачать.

— Та я вірю тобі, доню. Не хочу я до лікарів. Просто здивована. Не чекала на подвійний подаруночок. Вищі постаралися.

Хотілося сказати, що ми з Домом перестаралися, але таке недоречно говорити власній дочці, хай навіть дорослій.

— Гаразд, ти перетравлюй інформацію, а я знову до Сема, — Аврора цмокнула мене в щоку і вислизнула геть із майстерні.

Залишившись сама, я довго дивилася в одну точку, нічого не бачачи. Двоє… Це ж треба, у мене буде одразу двоє дітей: донька та син. З глузду з'їхати можна…

Прийшовши до тями, я відразу ж провела ритуал зв'язку з Вищими. Поговорити з ними — ось в чому я зараз гостро потребувала. Мені не подобалося, коли моїм життям крутили, як хотіли. Так, я припускалася помилок і мене потрібно було направити, але м'яко, а не раз за разом піддаючи мене стресу. Мені зовсім не подобалися методи Вищих. Ще одна така витівка і я відмовлюсь їм служити. Душа відчайдушно просила бунту.