Розділ 16. Я знаю свій шлях

Аврора, 25-27 січня

Трохи відпочивши і набравшись сил, я повернулася до спроб розбудити Сема. Цього разу я не просто поринала в астрал, а проникала в підсвідомість Сема за допомогою особливого ритуалу, який дав мамі Лії Велімир. Вона вважала, що я вже досить сильна, щоб випробувати його. Пояснивши мені все в подробицях, мама Лія допомогла мені підготувати нас із Семом та кімнату для ритуалу, а потім влаштувалась в кріслі у кутку біля вікна.

— А в мене точно вийде? — я хвилювалася перед новим ритуалом, сумнівалася, що в мене все вдасться. Я досі не до кінця вірила в те, що можу бути справжньою шаманкою, такою, як мама Лія. Але ж у мене це в крові, хіба ні? Я не маю сумніватися. Але я сумнівалася.

— Звичайно, вийде, — запевнила мене мама Лія, підбадьорливо усміхаючись зі свого крісла. Вона сиділа, закутавшись у різнокольоровий в'язаний плед, в руках вона тримала книжку — збиралася почитати, поки я переконуватиму Сема повернутися. — Ти зможеш, люба.

— Але ж тобі не вдалося проникнути в підсвідомість Сема, коли ти намагалася, — навела я вагомий аргумент. — Як у мене може вийти, якщо в тебе — ні?

Мама Лія втомлено зітхнула. Її засмучувала моя невіра в себе. Я розуміла її, але і вона повинна мене зрозуміти: вся ця магія для мене в новинку і сумніватися у своїх здібностях цілком природно. Мені потрібно було більше часу і більше підготовки, щоб стати впевненішою, але я не могла витрачати роки на навчання. Сема треба повернути якнайшвидше. Хто знає, як на ньому відіб'ється довге перебування в астральному вимірі?..

Все, що я хотіла — щоб мама Лія розуміла: зараз я новачок у магії. Так, магія всередині мене і вона сильна, але я поки що не можу прийняти і усвідомити цей факт. Я не звикла до такого. Я 24 роки жила у немагічному світі.

— Мамо Ліє, зрозумій, — я підійшла до її крісла і присіла навпочіпки, поклавши голову їй на коліна, — я забула, що таке бути шаманкою. Не ображайся, — я підвела на неї очі і змусила себе усміхнутися. — Мені потрібен час, щоб повірити у себе. І мені потрібне твоє розуміння, а не розчаровані зітхання.

— Я більше так не буду, люба, — мама Лія погладила мене по голові. — Я буду краще старатися.

— Дякую.

— А щодо ритуалу: у мене не вийшло, бо ми із Семом не споріднені душі. Він відштовхнув мене. Ви ж з ним пов'язані, він дозволить тобі пробратися до його голови.

Я все ще сумнівалася і мама Лія відчувала мої сумніви. Вона знову погладила мене по голові й усміхнулася.

— Навіть якщо ти не віриш в свій успіх, просто спробуй. Не має значення — вийде чи ні. Важливо спробувати. Тоді ти знатимеш, можеш чи ні.

Її слова нарешті мене переконали. Я встала і, взявши свій бубен і чашку із зіллям, залізла на ліжко поряд із Семом. Не вийде з першого разу — не страшно. Пробуватиму знову і знову, поки не вийде. Справді, що це я? Зовсім розслабилася за час відпочинку.

Я випила зілля, заплющила очі, зробила кілька глибоких, повільних вдихів і, відбиваючи чіткий ритм на бубні, заспівала. Відключившись від усього світу, я дозволила пісні забрати мене туди, де заблукав Сем, де він так відчайдушно намагався знайти відповіді на запитання, навіть не підозрюючи, що вже нічого шукати не треба. 

На мій подив, Сем не відштовхнув мене і дозволив пробратися у свою підсвідомість. Мені не довелося знову йти стежкою до лісу і пробиратися в самі хащі: я відразу опинилася на вже знайомій мені галявині поряд із Семом. Цікаво, ця галявина реально існувала чи він сам її вигадав?

— А ось і я… — прошепотіла я йому на вухо, легенько торкаючись плеча. — Сем сидів біля колоди із заплющеними очима і не помітив моєї появи.

— Аво?! — від несподіванки Сем підскочив і з подивом витріщився на мене. — Ти звідки взялася?

Я піднялася з м'якого моху і підійшла до Сема, взяла його за руку.

— Я вже приходила сюди. Хіба забув?

Сем насупився: він намагався згадати. Невже справді забув?

— Здається, пригадую… — його лоб нарешті розгладився, але дивився він усе ще недовірливо. — Але хіба це мені не приснилося?

Чудово! Мені хотілося кричати від досади. Сем тут зовсім не відрізняє реальність від уяви.

— Я теж здійснила астральну подорож, щоб побачити тебе. Зараз ось інший ритуал використала.

— А що астральний вимір один на всі світи? — Сем виглядав спантеличеним. Я, зізнатися, також.

— Тобто?

— Я перемістився сюди з Терри, ти з Землі… А що? Хороше місце для зустрічей. Мене цілком влаштовує. Іди сюди, Аво, я сумував.

Я не встигла нічого пояснити, як Сем згріб мене в обійми і вп'явся в мої губи своїми. Я відразу забула навіщо прийшла і піддалася спокусі. Прийшла до тями я, коли вже лежала на моху і Сем стягував з мене одяг.

— Гей! — я легенько стукнула його в плече. — Ми ж в астралі.

Якось дивно було кохатися в астралі, коли ваші тіла лежали в реальному світі. Це взагалі можливо?

— І що? — схоже, Сему було начхати, де ми. — Яка різниця? Є ти і є я. Астральні ми чи ні, а я відчуваю твоє тіло, твої дотики. Чому б і ні?

— Нам поговорити треба, — я навіть саму себе не переконала цим невиразним писком, що вже говорити про Сема.

— Потім поговоримо.

Сем накрив мої губи своїми, позбавляючи будь-якої можливості щось сказати, і я здалася. Я дозволила йому зробити те, чого хотіла цілих два місяці. Нехай ми в астралі, нехай все не зовсім по-справжньому, але Сем має рацію: є він і є я. Більшого й не треба.

— Не помітив жодної різниці, — Сем дивився на мене, хитро посміхаючись, коли я через півгодини намагалася зібрати свій одяг по всій галявині. — Приходь до мене частіше.

— Сам повертайся до реального світу і буде тобі частіше! — я, нарешті, одяглася і змогла подивитись на нього з усією суворістю.

— Тебе там нема… — Сем миттю посумнішав.

— У тому й справа, що є! — та коли вже Сем мені повірить?! — Я повернулася на Терру. Моє фізичне тіло зараз лежить поряд із твоїм. У твоїй кімнаті, Семе! У твоєму ліжку.