Розділ 15. Світло і темрява

Аврора, 24 січня

Після першого сеансу я проспала до обіду, встала тільки, щоб попоїсти, і знову вирушила спати. Мама Лія, здається, теж проспала близько доби. Наступні кілька днів ми провели без жодних сеансів, ритуалів та медитацій, займалися виключно готуванням та читанням. Як би я не хотіла якнайшвидше розбудити Сема і згадати свої минулі життя, у мене не було сил, щоб цим займатися.

— То завжди після сеансів буває? — запитала я в понеділок, після тривалих вихідних.

— Так. У мене іноді на добрий тиждень сплячка затягується. Цілющі сеанси — це тобі не медитації і не спогади про минулі життя, для них дуже багато енергії задіюється. Взагалі, фізично ти відновлюєшся за добу, в окремих випадках за дві, все інше — психологічна втома. Але це не означає, що треба себе силувати і змушувати щось робити. Втомилася — відпочивай.

Незважаючи на те, що на шаманські діла у мене не було ні сил, ні бажання, сидіти без діла мені вже набридло. Я вирішила урізноманітнити свої заняття та прогулятися до лісу. Мені не хотілося турбувати маму Лію, їй би не сподобалося, що я йду в ліс одна, тому я сказала, що хочу пройтися Чарою і зазирнути до бабусі Вести. Втім, я справді збиралася спочатку зайти до неї, тож я не брехала матері, просто не сказала всю правду.

Взявши ножа та пістолет, я вийшла з дому і попрямувала у бік міста. Мені подобалося, що ми жили на околиці, на самоті, але в такі холодні, снігові дні, як зараз, хотілося жити ближче до міста, щоб не треба було далеко йти. У теплу пору року я любила тривалі прогулянки, а ось холодною зимою воліла сидіти вдома з чашкою гарячого ароматного чаю та цікавою книгою. Але сьогодні мені хотілося пригод.

Я неквапливо протоптувала завіяну вчорашнім снігом дорогу до міста, відчуваючи себе знову дитиною. Останні роки снігові зими були рідкістю і зараз, на Террі, я знову їм раділа. Зима без снігу — огидна зима. Пухнасті білі хмаринки так прикрашають природу, що заснула довгим сном до весни, а без снігового покриву все виглядає похмурим і мертвим — ні листя, ні квітів. Я навіть роздумувала про те, щоб знайти якусь гірку в лісі і потягти Єву розважатися. Незважаючи на те, що я була вже дорослою, я любила кататися з гірок, а після них пити гарячий чай або глінтвейн із термоса і смажити на багатті сосиски.

Занурившись у свої думки, я навіть не помітила, як дійшла до хатинки бабусі Вести. Я постукала і за кілька хвилин двері відчинилися.

— Авроро? — бабуся Веста здивувалася моєму візиту. — Заходь швидше, не запускай мороз у хату. Ти одна?

— Так, — я обтрусила сніг із черевиків та куртки і зайшла всередину. — Вирішила прогулятися і заразом заглянути до вас.

— От і добре, що ти зайшла. Я спекла вранці сирного печива. Будеш?

— Звісно, — я зняла куртку й черевики і пройшла на кухню. Хіба можна було відмовитися від смаколиків бабусі Вести? Я досі не могла визначитися, хто з них смачніше готує — бабуня чи мама Лія.

Бабуся Веста поставила чайник і дістала коробочку із травами. Вона ніколи не пила звичайний чорний чи зелений чай, завжди заварювала трави. І її чай завжди ідеально підходив під випічку, яку бабуся сама готувала. Хотіла б і я навчитися так ідеально складати трав'яні збори. 

Я трохи посиділа у бабусі Вести, розповіла їй про свій досвід проведення сеансу, чим дуже порадувала стареньку, а потім пішла у бік лісу. Минулого разу я сюди приходила з Семом, природа довкола буяла фарбами, а зараз під моїми ногами поскрипував сніг, а єдиний яскравий колір давали зелені сосни. Втім, і вони були частково вкриті снігом.

Я за звичкою взяла на прогулянку фотоапарат і зробила пару знімків засніженого лісу. Нехай зараз він не такий прекрасний, як восени, але й узимку він виглядав чарівно. Велика кількість снігу завжди перетворює навіть звичайний пейзаж на чаруючий.

Я ледве змогла відшукати стежку до знайомої мені галявини, бо її добряче замело снігом, і насилу пробралася в ліс. Взимку тут все виглядало інакше, ніби я опинилась у зовсім іншому лісі. У мене навіть закралася думка, що я звернула не на ту стежку, але озирнувшись, впізнала болото і стару халупу на пагорбі. Я зробила ще кілька фото та сховала фотоапарат. На сьогодні вистачить знімків. Я підійшла до болота і з подивом виявила, що воно практично не замерзло. Цікаво, чому так, якщо на вулиці мороз?

Потоптавшись трохи біля болота, я пішла до перекошеної хатинки, про всяк випадок витягнувши пістолет. Сем би точно оцінив мою передбачливість. І не дарма! Не встигла я доторкнутися до дверей хатинки, як вони з силою відчинилися з іншого боку і на мене вискочив мутант. Я навіть не встигла злякатися, інстинктивно вистрілила і миттю відскочила назад. На жаль, я послизнулася і скотилася вниз з пагорба прямо в снігову кучугуру. В іншій ситуації я полежала б трохи і перевела дух, але в мене не було часу розслаблятися. Підскочивши з землі, я обережно підібралася до мутанта, що валявся на землі, і оглянула його. Пряме влучення! Перший постріл і одразу в голову. Сем би пишався мною. Шкода, він не бачив, як спритно я впоралася з цією мерзотною тварюкою.

Я не дозволила легкій перемозі мене не одурманити. Я пам'ятала, що минулого разу тут мешкало кілька мутантів. Просканувавши простір за допомогою своєї емпатії, я відчула, що з дому тягне сумішшю злості та страху. Я припустила, що там може ховатися дитинча мутанта і обережно, намагаючись не рипіти хиткими дверима, пробралася всередину. Мої здогади виявилися вірними: у кутку халупи сиділо мале гаденя і, помітивши мене, одразу вишкірилося і загарчало, але нападати чомусь не ризикнуло. Я В мене не було жодного бажання роздумувати, чому малий мут мене боїться і не нападає, я просто прицілилася і вистрілила. Мутант трохи смикнувся і обм'як. Він більше не становив загрози.

Борючись з огидою, я схопила мута і потягла з халупи назовні. Потрібно було скинути малого та його матір у болото. Я все ще не звикла до цих огидних чудовиськ і від одного їх виду відчувала відразу, не кажучи вже про те, щоб до них торкатися, але вибору у мене не було: тіла мутів треба прибирати. Я знала, куди йду, навіть зброю взяла, тож нерозумно було сподіватися, що зустрічі з мутантами не відбудеться. Вкотре подумавши, що Сем залишився б мною задоволений, я відтягла тіла тварюк до болота і спихнула їх у нього.