Розділ 8. Я знаю, хто я

Аврора, 2-3 січня

Мене розбудив холодний вітер. Мороз щипав мене за щоки, пробирався під одяг. Я розплющила очі: я знову в будинку на Террі, ніби й не йшла звідси. Вставши з ліжка, я перевірила свої речі: на щастя, всі вони були тут. Відв'язавши від себе мотузку, я прив'язала все, як треба до велосипеда і дістала з рюкзака пиріжок баби Каті та термос із кавою. Поснідаю і в дорогу. Незабаром я буду знову з мамою Лією і Семом. Моя душа торжествувала. Я в три укуси закинула в себе пиріжок, випила каву та вийшла з хатини. Під ногами рипів сніг, а навколо темними силуетами височіли зруйновані будинки, але вони мене не лякали. Я знала дорогу.

Я їхала швидко, незважаючи на сніг і прив'язані до велосипеда валізи, і незабаром дісталася лісу. Я зупинилася, щоб перепочити і тут мені пощастило: позаду мене з'явився віз. Я махнула рукою, щоб зупинити його. Літній чоловік одразу ж пригальмував.

— Ви не підвезете мене трошки? — запитала я. — У мене нема чим заплатити, але я можу пригостити вас смачними пиріжками, якщо хоча б до Лісниці підкинете. А ще можу домовитися про безкоштовний нічліг у місцевій таверні.

— Пиріжки — це добре, дитинко, — усміхнувся старий. — І нічліг теж. А куди взагалі прямуєш?

— У Чару. До мами Лії. Вона шаманка. Знаєте?

— Знаю. Сідай. З радістю довезу. Я якраз їду до Чари.

Я закинула свої речі та велосипед у віз, а сама сіла поряд зі старим і ми рушили у бік Лісниці.

— Ти випадково не родичка мами Лії? — несподівано запитав літній чоловік. — Схожа на неї.

— А ви знаєте її?

— Так, я живу в Чарі. Не раз купував у неї зілля.

— Я не знаю, хто моя рідня, — зізналася я старому. — Але в минулих життях вона була моєю матір'ю. Я повертаюся до неї. Вивчатиму шаманізм.

— Це добра справа. Тебе як звати, дочко?

— Аврора. А вас?

— Марк я. Коли приїдеш до мами Лії, скажеш їй, що Мартіна, це моя дружина, передавала їй подяку за мазь. У неї тепер не болять коліна.

— Обов'язково.

На возі ми швидко дісталися Лісниці і, опинившись у таверні, я підійшла до Меланії, щоб домовитися про безкоштовний нічліг.

— Привіт, Меланіє. Ви пам'ятаєте мене? Я була із Семом.

— Пам'ятаю, — Меланія усміхнулася до мене. — Як там йому живеться?

— Не знаю, я повертаюся до них. Я можу попросити у вас безкоштовної кімнати для себе та мого візника? У мене зараз немає місцевих грошей. Якщо що Сем вам потім заплатить або мама Лія. Ви ж знаєте її?

— Знаю. Без питань. У нас якраз є вільні кімнати. Скажеш Сему, що за ним боржок.

Ми переночували в таверні Меланії, вона навіть нагодувала нас вечерею, а рано-вранці ми вирушили в бік Чари. Старий Марк висадив мене на повороті перед будинком мами Лії і решту дороги я пройшла пішки. Я не чекала, що мене зустрічатимуть, але тільки-но на горизонті з'явився будинок мами Лії, як від нього відокремилися дві фігури. Мені назустріч бігла Єва, а за нею йшла мама Лія.

— Мені наснилося сьогодні, що ти повернешся! — крізь сльози видихнула захекана Єва і кинулася мене обіймати.

Слідом за нею підійшла й мама Лія.

— Ти повернулася! — вона теж плакала.

— Так. Я зрозуміла, що моє місце тут. Але взагалі це дуже довга історія.

Мама Лія та Єва підхопили мої сумки та допомогли затягнути їх до будинку. Тільки-но я зайшла, як мені під ноги кинулася кішка Руна. Я присіла, щоб узяти її на руки, і пригорнула до себе.

— Славна кішечка, я за тобою сумувала, — прошепотіла я в пухнасту руду шерсть. Кішка мені у відповідь нявкнула і я відпустила її.

Залишивши речі та велосипед у передпокої, я роззулась і пройшла у вітальню.

— Ти надовго до нас? — мама Лія взяла мене за руки і посадила на диван.

— Думаю, що назавжди.

— Назавжди?! — у її голосі змішалося здивування та радість. — Але чому?

— Довга історія. Я перепочину з дороги і все розповім. А де Сем?

Мені не терпілося його знову побачити. Товариство мами Лії мене безперечно тішило, але я хотіла Сема. Я сумувала за ним.

— Ой, Авроро, він тут такого начудив... — мама Лія зітхнула.

— Він живий?! — злякалася я.

— Живий, але його душа в астральному світі.

— Тобто? — не зрозуміла я.

— Зараз я тобі все розповім. 

Чим більше мама Лія розповідала про Сема, тим більше я дивувалася. Я, звичайно, відчувала його почуття до мене, але навіть не припускала, що він так активно спробує мене повернути. Приємно. Але водночас і боляче. Я покинула його, не давши надій, і Сем накоїв дурниць. Тільки-но мама Лія перестала розповідати, як я збігла на другий поверх і увірвалася до кімнати Сема. Він лежав у своєму ліжку, такий звичний, знайомий, наче спав, але розбудити його було неможливо.

— Я тут, Семе, я повернулася, — я залізла до нього в ліжко і притулилася своєю щокою до його колючої бороди. — Я повернулася до тебе назавжди. Не треба мене більше шукати, прокидайся!

— Він не прокинеться, — почула я голос мами Лії. — Не так. Потрібно проникати у його свідомість. У мене не вийшло до нього достукатися. Може, в тебе вийде.

— У мене? — я здивувалась. — Якщо ти, досвідчена шаманка, не змогла розбудити його, то як я зможу?

— Все просто, — мама Лія сіла поряд зі мною і взяла за руку. — Ви, схоже, споріднені душі і між вами є особливий зв'язок. Я навчу тебе, як проникати у його свідомість. Якщо хтось і поверне його, то тільки ти, Авроро. Велімир також так вважає. Ходімо на кухню, я спекла пиріг з ягодами, там і поговоримо.

— Навіть не думай відмовлятися! — у кімнату зазирнула Єва. — Мама Лія тільки почала приходити до тями. Я навіть встигла скучити за її смаколиками.

— Я й не думала відмовлятися, — відповіла я дорогою на кухню. — Ти так переживала через Сема, мамо Ліє?

Мама Лія зупинилася. Я відчула, що вона вибухнула болем — гострим, різким, але вона навіть виду не показала. Стояла і тільки ледь чутно дихала. Щось тут не те.