Розділ 5. Між двома світами

Лія, 7-9 грудня

Не встигла я прийти до бабусі в гості, як мене почало тягнути додому. Я боялася, що Сем наробить дурниць. Чи добре я сховала ту книгу? Я вже вагалася. Адже Сем, якщо вб'є щось у свою безглузду голову, то не відступить.

— Ліюшко, що тебе турбує? — бабуся взяла мене за руку і зазирнула в очі. Зазвичай вона не лізла в душу, поважала межі близьких людей, але коли бачила, що комусь із нас погано, то не могла не діяти.

— Сем мене турбує, ба.

— Що знову накоїв наш розбишака? — бабуся посміхнулася.

Я розповіла їй про ідею Велімира і своє невдоволення ситуацією. Бабуся Веста одразу ж спохмурніла.

— От старий дурень! — пробурчала вона. — Я розумію, він хоче допомогти хлопцеві, щоб той не прожив своє життя так само марно, як він, але… Наче ж розумний, а запропонував людині без магії поринути в астральний світ. Не можна людям без магії йти туди!

— Ба, я знаю, але й ти знаєш Сема: він той ще упертюх! Вбив собі в голову, що зможе там знайти відповіді і тепер не заспокоїться, доки не спробує.

— То допоможи йому тоді, Ліє. Навчи.

— Я запропонувала, але Сем не хоче гаяти час на навчання.

— Ох вже ця нетерплячість молодості… — бабуся несхвально похитала головою. — Гаразд, повертайтесь додому. Не хочу, щоб через мене ви втратили Сема. А Вел в мене отримає на горіхи! Зараз проведу ритуал зв'язку та відправлю йому гнівне послання!

Бабуся Веста, як і деякі інші старі шамани, вміла зв'язуватись з іншими людьми за допомогою магії. Я так і не змогла освоїти цю науку: занадто багато магії вона вимагала, а наші джерела були майже порожні через загарбників. Вони зруйнували їх. Тому зв'язком крізь простір і переміщенням володіли лише найкращі з найкращих. Я, на жаль, вважалася шаманом середньої ланки.

Усю дорогу додому я нервувала, моє хвилювання передалося і Єві.

— Він не наробить дурниць, мамо Ліє? — вона дивилася на мене з надією. Тільки я не могла їй брехати.

— Ти знаєш Сема не гірше за мене, Єво. Якщо він знайшов заховану книгу та всі необхідні інгредієнти для зілля, то він це зробить. Питання в іншому, люба, чи зможе він повернутися?

— А він зможе?

— А цього навіть я не знаю…

Я, правда, не знала, чим закінчиться витівка Сема. Тільки від нього залежить його повернення, якщо він, звісно, там. Я вже не сумнівалася, що він там. Тільки Єві не хотіла говорити.

Щойно діставшись дому, я побігла на другий поверх сходами, Єва за мною. Відчинивши двері в кімнату Сема, я мало не закричала від злості! Він лежав на своєму ліжку непритомний, оточений магічними каменями.

— Він живий?! — скрикнула Єва і осіла на підлогу.

Я приборкала свій страх і підійшла до Сема, присіла поряд і торкнулася його шиї: пульс під моєю рукою рівно бився, але його дихання було таким же тихим, як у сплячого.

— Живий, звичайно, не кажи дурниць, — я трохи розлютилася на Єву за її моторошні думки. Ніхто не гине від того, що переміщається в астрал, принаймні першого дня. Ось якщо організм Сема ослабне та вичерпає ресурси, тоді бути біді. Але я не стала говорити цього Єві.

— Чи можемо ми його розбудити? — Єва встала, спираючись на тумбочку біля ліжка. Вона так хвилювалася за свого брата, що я сама заразилася її хвилюванням. Ні, не можна втрачати самовладання!

— Я не знаю, Єво… Я не знаю… Можливо, я зумію проникнути в його свідомість, але мені треба підготуватися.

— Зроби щось, мамо Ліє! — Єва кинулась до моїх обіймів і заплакала. — Він мій єдиний родич по крові, я не можу його втратити!

— Ти ж знаєш, він мені теж дуже дорогий. Ми повернемо його, обов'язково.

Ми сиділи разом біля ліжка Сема, міцно обнявшись, і втішали одна одну — дві жінки без надійної опори, залишені чоловіками. Сем утік в астрал, а Дом, як завжди — у свій Форт, хоч ми й не сварилися цього разу. Він простіше переживав свій біль, займаючись звичною роботою, аніж проводячи час зі мною. Дом не хотів ним зі мною ділитися. Він боявся виглядати слабким. Тільки для мене не мало значення — слабкий він чи ні, мені просто хотілося бачити чоловіка поряд, відчувати його біля себе, а не десь далеко. Іноді він був зі мною, але душа його — в іншому світі, як зараз Сем.

— Може, нам удасться його розштовхати? — Єва витерла сльози і глянула на мене.

— Навряд чи… — я похитала головою, але спробувала потрясти Сема, поговорити з ним. Марно! Він не реагував зовсім.

Єва стояла поруч з ліжком, склавши руки на грудях, і спостерігала за моїми спробами привести Сема до тями. Зайнята нашим пустоголовим хлопчиком, я не відразу помітила, як у ній закипає гнів, а коли Єва накинулася на Сема і почала його бити, було пізно її заспокоювати.

— Прокинься негайно, дурню! — Єва стукала долонями по грудях Сема, а потім з розмаху заліпила ляпаса. — Як ти посмів мене кинути?! Ти поганий, поганий брат!!!

Я відтягла Єву від Сема і поклала на другій половині ліжка. Згорнувшись клубочком як кішка, Єва все ридала й ридала, а я беззвучно плакала разом із нею. Звільнивши весь наш біль зі сльозами, ми залишилися лежати поруч із Семом, та й так заснули тут.

Ранок не приніс змін. Він розбудив нас монотонним стукотом дощу за вікном — погода ніби співчувала нам, вона теж лила свої сльози за Семом.

— Що робитимемо?.. — обличчя Єви опухло від сліз, очі почервоніли, а всередині після вчорашньої бурі залишилися тільки уламки. Єва відчувала себе розбитою і спустошеною, і хоч я розділяла її почуття, я мала якось допомогти моїй бідній дівчинці, адже я їй замість матері... Я не можу теж лягти і страждати.

— Давай спочатку поснідаємо, сонечко, — я погладила Єву по щоці і ласкаво їй усміхнулася. — Я приготую твої улюблені солодкі грінки з корицею та м'ятою. Поїмо, вип'ємо каву і коли остаточно прокинемося, то почитаємо книгу Велімира. Потрібно зрозуміти, куди саме і як цей старий дурень відправив нашого Сема.

Єва погодилася з моїм планом і, умившись, ми спустилися на кухню. Руна ображено нявкала під дверима: здається, ми забули нагодувати бідолаху вечерею.