Розділ 3. Вона не повернеться

Сем, 25 листопада – 7 грудня

Коли Ава розчинялася у просторі, я відчув ті самі почуття, як коли знайшов Дару повішеною: гострий біль у всьому тілі та усвідомлення — «я не встиг!». Вона ще була тут, туманна, далека, коли я зрозумів, що не можу її відпустити. Все, що я встиг, крикнути їй вслід «Чорт, Аво, повернися!», але магія нещадна, вона діє за своїми законами. Ава пішла і я не зміг її зупинити. А я ж міг! Вона ж ясно дала зрозуміти, що якщо я попрошу, вона залишиться. Але я так тікав від кохання, що не зумів його утримати. Тільки коли вона назавжди зникла з мого світу, я зрозумів, як мені дорога моя Ава.

— Відкрийте портали! Поверніть Аву назад! — я кинувся на магів із Гільдії.

Я не чув, що вони мені відповіли, здається, я навіть когось ударив. Прийшов до тями я на підлозі, утримуваний міцною хваткою Дома та сина бабусі Вести. Прямо переді мною стояла мама Лія і дивилася на мене з осудом.

— Що ти твориш, Семе? — мама Лія дивилася на мене зверху вниз.

— Поверніть мені її… — я мало не плакав. Здається, востаннє я плакав, коли померла Дара, тільки тоді мама Лія плакала разом зі мною, а зараз вона дивиться на мене з невдоволенням. Але ж я відчуваю той самий біль. Для мене вона все одно, що померла! Я ж не можу її побачити.

— Ти міг попросити Аврору залишитися, поки вона була тут. Міг зізнатися їй у коханні, — в очах мами Лії не було співчуття і це ще більше розривало мені серце. — Але ж твої комплекси тобі завадили. Пізно, мій хлопчику, надто пізно! Аврора так чекала на твоє прохання залишитися, а ти висловив його надто пізно. Тепер ми її втратили.

— Але ж я хочу до неї! — я намагався вирватися, але Дом та Венедикт мене міцно тримали. — Відкрийте мені портал!

— Неможливо, — головний маг дивився на мене суворо, навіть із деякою насмішкою. Мовляв, хто я такий, порівняно з ним! В мене навіть магії немає. — Портал був спеціально розроблений під Аврору, оскільки вона із Землі. Нам, терринцям, шлях до іншого світу замовлений. Можливо, після того, як ми знищимо магів-загарбників і Терра знову стане безпечною, тоді ми подумаємо над відкриттям Брам. Але зараз ми не можемо собі цього дозволити. Венедикте, — головний маг повернувся до сина бабусі Вести, — залиш юнака його рідним, підемо. Час повертатися.

Венедикт відпустив мене, щоб приєднатися до своїх колег із Гільдії, і я знову спробував вирватися, щоб хоч чогось від них домогтися, але Дом мав напрочуд міцну хватку. Все-таки він військовий, сильний мужик.

— До побачення, мамо, — Венедикт обійняв бабусю Весту і зник у магічному порталі разом із рештою гільдійців. За ним відразу ж пішов Гедеон Квітчин і Тіт Островін з дружиною.

У старому будинку бабусі Вести залишилася лише наша родина та Велімир. Тільки тепер Дом мене відпустив. Потираючи руки, що встигли затекти, я підійшов до старого шамана.

— Ви можете її повернути, Велімире?

Старий шаман похитав головою. У його чорних очах світилося співчуття.

— Тільки сама Аврора може повернути себе. Ти дурень, Семе. Не треба було її відпускати.

— Ви ж не кращий! — пирхнув я, згадавши його любовну історію з бабусею Вестою. Мама Лія відразу тицьнула мене в бік, щоб я заткнувся, але я не міг мовчати. — Невже ви не знаєте, як її повернути? Якось зв'язатися з її світом?

— Я подумаю, Семе. Приходь до мене за кілька днів. Нічого не обіцяю, але раптом що знайду.

Я не бачив у його очах проблиску надії, тільки в словах. Велімир казав те, що я хотів почути. Але я і цим крихтам був радий. Нехай краще брехня, ніж тверде «вона не повернеться». Я цього не винесу. Я не зможу без неї. 

Ми повернулися додому, тільки дім перестав бути домом без неї. Я навіть не передбачав в собі таких сильних почуттів. Я завжди казав дівчатам, що стосунки не для мене, але з Авою все було інакше. Вона знала, що я відчуваю, навіть коли я ще не знав. Я брехав собі, що не кохаю її, тільки ось емпату ж не збрешеш. Ава знала про мої почуття. Більше того: вона їх поділяла. Тільки сказати про них ми не встигли одне одному. Могли б, та я їй не дав.

Навіщо говорити про кохання, коли ти назавжди йдеш? Щоб причинити ще більше болю? Мені не потрібен був біль. Усі свої почуття я висловив у каблучці. Нехай для неї вона лише подарунок на згадку, але для мене вона — символ мого кохання. Ми надіваємо каблучку на вказівний палець коханої, коли хочемо запропонувати їй шлюб. Але я не міг їй нічого запропонувати. Навіть не тому що я чортів невдаха, просто Аві тут не місце. Її дім там, на Землі, разом із її рідними. Але хоч би для себе я назвав її своєю.

Скільки б часу не минуло, Аврора завжди буде коханням всього мого життя. Я вибрав її ще в минулих життях.

Я досі пам'ятаю, як страждав через загибель Дари, але зараз той біль здається чимось далеким, несправжнім. То була пристрасть, прихильність, захоплення, навіть жалість і співчуття, але не справжнє кохання. Я просто вчився кохати тоді, але в мене не вийшло. Тільки з Авою я зрозумів, як це кохати.

Кілька днів я провів практично відлюдно. Я пив до непритомності, іноді їв те, що залишала мені мама Лія біля дверей. Вона мені нічого не говорила, бачила, що марно, тільки несхвально хитала головою. Єва мене уникала. Дом пішов до себе у Форт.

Вранці третього дня я спустився вниз на кухню. Мама Лія варила вівсянку, тихо наспівуючи собі під ніс сумну мелодію, кішка терлася об її ноги — все як завжди, тільки Аврори немає. Усього 2 місяці, а я звик, що вона поряд.

— Вівсянку будеш? — мама Лія не повернулася до мене, але вона почула, що я прийшов.

— Буду.

— З ягодами чи з медом?

— З ягодами.

Мама Лія насипала мені каші, кинула в неї жменю ягід і поставила тарілку переді мною. Насипавши собі, вона сіла навпроти.

— Ти ж розумієш, Семе, що алкоголем ти ситуацію не виправиш? — я чекав, коли вона почне читати мені нотації і ось воно сталося.

— Розумію. Але мені просто хочеться втекти.