Розділ 24. Повернення додому

Аврора, 23-25 листопада

Час, що залишився до повернення, я проводила разом з мамою Лією, навчаючись лікувальному співу, і в прогулянках по околицях з Семом. Ми обійшли всю Чару, Сем показав мені свій старий будинок — він стояв такий перекошений, самотній, усіма забутий, але в ньому ще можна було жити.

— Ти б хоч трохи відновив його, — запропонувала я. Будинок був непоганий, у кращі часи його можна було б назвати затишним, але він сильно запустів і ледве дихав. — Вдихни в нього життя.

— Не хочу. У мене з ним мало приємних спогадів — лише хвороби та смерті. Мій дім у мами Лії.

— А чому його ніхто не займе?

— Нема сенсу працювати над ремонтом старого будинку, якщо можна звести новий. Тут багато бруду, цвілі, його або зносити, або не чіпати. Ай, Аво, дай йому спокій.

Насправді я не так відчувала жалість до будинку, скільки хотіла знайти для Сема якесь заняття, щоб він зміг відволіктися після мого відходу. Але, напевно, найкращим способом забутися для нього, як і раніше, залишаться вбивства та алкоголь. Він піде знищувати мутантів та бандитів, немає жодних сумнівів. Навіть я наостанок встигла ще кілька мутантів бахнути. Ми зайшли на те болото за Чарою, де я тренувалася вбивати мутів вперше, я хотіла побувати там перед від'їздом, а чудовиська знову туди прийшли.

— Перші та останні мути в одному ж й тому самому місці. Аво, та тобі щастить! — Сема розвеселила ця ситуація. Я вже звикла, що він легко ставиться до смертей усякої нечисті, мене вже не трясло від самої думки про вбивство живої істоти. Тут інший світ, інші правила.

Ми також були у Форті, я попрощалася зі своїми земляками — Германом та Михайлом, які так люб'язно допомогли мені зробити зарядні пристрої для гаджетів.

— Привези побільше старої музики, рока та кантрі, якщо повернешся, — попросив мене Герман.

Усі чомусь чекали на моє повернення, всі говорили це «якщо», крім мами Лії та Сема. Єва чого тільки не просила: і сукню земну, і прикраси, і картини — їй всього хотілося. Домінік сказав лише одну фразу: «Просто повернися. Мені нічого не потрібно, окрім тебе, доню».

Я знала, що Дом до мене прив'язався, хоч особливо й не висловлював своєї симпатії словами, але я навіть не думала, що він у мені справді бачити дочку, як і мама Лія. Ще одна рана в моєму серці, яка довго кровитиме.

Бабуся Веста написала довгий лист для своєї земної подруги Каті Білоконь, записала відеопослання і передала ляльку-мотанку.

— Повертатимешся, привези мені кущ калини та землю поруч із моїм будинком, — попросила старенька.

— Якщо повернуся.

— Не «якщо», а «коли», — поправила бабуся Веста.

Впертість літньої жінки мене трохи нервувала. Як вона може бути впевнена у моєму поверненні, якщо навіть я не впевнена?

— Повернешся на Землю — зрозумієш, — ніби прочитала мої думки. — І не сперечайся. Головне — не затримуйся. Я не молодшаю. Вони, — бабуся кивнула на решту, — теж.

Я мовчки їй кивнула і не заперечувала. Нехай вважає, що я повернусь. Може, вона й справді знає те, чого я не знаю. Життя покаже.

Мама Лія влаштувала для мене прощальну вечерю 23 листопада. Вона приготувала все, що я так любила: запечену зі спеціями картоплю та гриби, тушковану рибу, квасолю в томаті, гарбузовий пиріг та печиво. Мені треба знову повернутися в світ, де смачно готую тільки я, тому я насолоджувалася дарами її щедрих, талановитих рук. Ох, мамо Ліє, чому я не народилася в тебе?

І, звісно, Сем. Найбільше мене лякала розлука з ним. Я так бігла від кохання в останній рік, що не помітила, як вляпалася в нього в чужому світі. Я думала, ми просто приємно проведемо час одне з одним, підлікуємо свої душевні рани теплом тіла, але ми завдали собі ще більших ран. Ми грали у кохання і програли.

Я нічого не виграла, бо втратила його. Їх усіх. Я думала, моє повернення буде радісним, що я буду сумувати за батьками, братом, друзями, звичним світом, а я відчуваю тільки тугу та біль. Тугу за тими, кого зараз залишаю. Біль від того, що їх не буде поряд зі мною. Два місяці дуже малий термін, щоб незнайомі люди стали рідними, але вони чарівним чином ними стали.

Усвідомлення того, що я покидаю зараз найближчих людей, вгризається в мою душу гострими іклами. Усередині себе я стікаю кров'ю від болю майбутньої втрати. Я маю радіти, я натягну усміхнену маску на своє обличчя, нехай вони думають, що я хочу додому, інакше я не зможу повернутися. Якщо вони відчують, що я не хочу покидати їх, що прагну залишитися, вони зуміють мене переконати і не відпустять. А я мушу повернутися. Нехай не від бажання, а з потреби, з поваги до моїх батьків. Вони ж місця собі не знаходять, плачуть за мною.

Нехай я їхнє «нещастячко», але вони все одно мене люблять. Вони ж мої батьки. Я зобов'язана повернутися і втішити їх, порадувати, що я жива і здорова. А якщо захочу, то завжди зможу повернутись сюди. Адже Брама з Землі працює. Так, назад на Землю важко повернутися, але ж можна. Раптом мені вдасться переконати магів знову відчинити для мене Браму. Я придумаю вагомий привід. Напевно, я колись навідаю своїх терринців. Раз чи два ще. Може, навіть у майбутньому зможу приходити сюди постійно, коли вони знищать магів-загарбників.

Мама Лія так щиро вірить, що я її дочка. Я не можу назавжди залишити її. Мені боляче дивитися в її мокрі від сліз очі, але я маю бути сильною і посміхатися. Нехай хоча б вони вірять, що відправляють мене у краще життя, якщо я сама в це не вірю. Що ж, назад у ніщо, назад до того, що було, просто тому що я хороша дочка.

Я впораюсь.

Я зробила правильний вибір.

До Вільховиці ми збиралися їхати всі разом, навіть бабуся Веста, тому ми орендували великий візок. Мама Лія подарувала мені ляльку, схожу на себе, від чого на мої очі навернулися сльози.

— Пам'ятай одне, доню, — мама Лія витерла рукою мої сльози і притиснула до своїх грудей. — Ми обов'язково зустрінемося знову, якщо не в цьому житті, то в наступному. Я не піду на нове переродження, доки ти не повернешся до Колиски Душ. Ми разом говоритимемо з Вищими, ми розберемося, чому нас роз'єднали і підемо далі знову вдвох. Я не допущу нового життя без тебе, обіцяю, рідна. Будь щасливою, Авроро. І знай: тут завжди на тебе чекають. Всі. І навіть він, — мама Лія кивнула у бік Сема.