Розділ 20. Моє місце тут

Аврора, 26-28 жовтня

Так не хотілося йти з тої хати. Цікаво, хто тут жив у кращі часи? Навіть назви від села не лишилося. Сем взагалі сумнівався, що це село — 5 напівзруйнованих будинків всього-на-всього. Може, просто якась родина чи громада мешкали. Треба було в Акіма дізнатися, раптом він знає.

Вранці я прокинулася рано, незважаючи на те, що пізно заснула. Мені не спалося. Я відчувала, що наближається час мого розставання з Террою і сумувала. Незважаючи на недосконалість цього світу, мені було добре тут. Я знайшла сім'ю, зустріла кохання — хай вони й не були моїми, але наші душі пов'язані вже не одне життя.

Я дивилася на сплячого Сема — його губи трохи посміхалися, гарні, манливі. Не втримавшись, я легенько торкнулася його губ своїми, щоб не розбудити. Він тільки скривився і повернув голову вбік, але не прокинувся. Чому він така колючка? Адже кохає мене і очевидно розуміє, що я знаю про його почуття. Попросив би мене залишитися і я залишилася б. Точніше, повернулася б ненадовго додому, щоб попрощатися з батьками та братом і прийшла б до нього. Я б хотіла  бути з ним. Я б його не покинула, не померла б раніше свого часу. Я завжди вмирала старою. Я це знала, хоч і не пам'ятала. Просто непояснима впевненість.

Я лежала і думала, як добре було б відновити це село, зажити тут разом із Семом. Ось тільки мама Лія була далеко. Але ми б їздили до неї у гості кожні вихідні. Таке гарне місце. Тут ми покохали одне одного, тут ми стали одним цілим. Нехай навіть ми не визнавали цього.

Перед тим, як дістатися Чари, ми знову заночували в таверні, де були минулого разу. Я вирішила розпитати у господаря таверни про покинуте село. Він розповів, що там мешкали три сім'ї, окремо від решти поселень, а під час війни з магами їх знищили. Вони називали своє маленьке село Грата, переїхали туди з Горінки ще до закриття Брам — три родини, які товаришували, збудували спочатку три будинки, а потім їхні діти, коли підросли, збудували собі ще два. Вони вирощували овочі на продаж, пекли хліб та булочки, звичайні фермери та торговці, які просто потрапили під гарячу руку магам. Хазяїн таверни сказав, що молодь точно встигла втекти, а хтось із старих там і знайшов свою смерть. Все трапилося близько 15 років тому. Така ось сумна історія маленького села. Стільки надій на розвиток і всі пішли прахом. Може, колись Грату вдасться відродити. Мені хотілося б вірити. Мені хотілося б відродити всю Терру. Я полюбила цей дивний світ.

Перед поверненням до мами Лії ми зайшли на ринок. Сем хотів купити мені ніж чи невеликий кинджал. Мені здавалося, що він мені вже не знадобиться, але сперечатися не стала. Мабуть, Сем шукав привід, щоб побачитися з тіткою свого першого кохання. Ми ввійшли на ринок рано ввечері і Сем впевненим кроком повів мене до палатки біля входу. Пишнотіла жінка трохи старша за маму Лію усміхнулася, ледь помітила нас із Семом.

— Давно я тебе не бачила, Семе! — вона вийшла з-за прилавка і міцно обняла Сема.

— Весь у справах, тітко Вандо.

— До мене теж у справі чи так, поблизу проходив?

— Аврорі потрібен ніж.

— Значить, ти та сама Аврора? — тітка Ванда повернулася до мене з усмішкою і простягла руку. Я невпевнено потисла її. — Лія розповідала про тебе. Вибирай ніж. Просто відчуй, котрий твій, руками, а не очима.

Я підійшла до прилавка з ножами та кинджалами, повільно водячи правою рукою по ним. Взявши один із ножів, я покрутила його в руці, прислухаючись до відчуття. Нічого. Взяла другий, третій.

— Спробуй кинути їх у ціль. Відчуй повністю, — порадила тітка Ванда.

Я кинула пару ножів у ціль за прилавком. Не те. Я перепробувала шість ножів і кинджалів, поки моя рука не торкнулася останнього. Невеликий кинджал зі зручною рукояттю, прикрашеною синіми каменями і витонченим гравіюванням по лезу ніби манив мене. Між кинджалом та моєю долонею наче пройшов легкий електричний розряд. Я кинула його в ціль і задоволено посміхнулася, відчуваючи, як плавно він летить, як ідеально встромляється в ціль. Ось він, мій ніж, продовження руки.

— Підходить? — Сем помітив, що я зробила свій вибір.

— Так.

Сем сховав кинджал у піхви і запропонував атакувати його.

— Давай, перевір його в роботі, — Сем вручив мені кинджал і відійшов на пару кроків.

— Хочеш отримати кинджалом по голові? Чи по ребрах? — я хитро посміхнулася.

— Та ти не зможеш! — підначував мене Сем.

Що ж, коли йому так хочеться побитися — хай отримає. Я почала обережно його атакувати, Сем спритно ухилявся. Раптом ззаду тихо підійшла світловолоса дівчина і штовхнула Сема в спину. Я схопила його за куртку і притиснула кинджал у піхвах до горла Сема.

— Здавайся! — сказала я йому сміючись.

— Кинджал точно тобі підходить, — зауважив Сем і повернувся до дівчини. — Кіро! Як ти могла так мене підставити?

— Ти надто самовпевнений. Мені хотілося, щоб хтось тебе переміг.

— Все ще сердишся, що я не звертаю на тебе уваги, крихітко? — Сем обійняв її за плечі.

— Дуже треба! — Кіра вирвалася з його обіймів і показала язика.

— Кіра з дитинства була в мене закохана, — сказав Сем. — Бігала за мною хвостиком.

— Дурниці! — обурилася Кіра.

Тітка Ванда підійшла до Сема і стукнула його долонею по плечу.

— Як був дурнем, так і лишився. Давай гроші за кинджал, — тітка Ванда простягла відкриту долоню і Сем висипав їй жменю монет.

— Достатньо?

— Цілком, — кивнула тітка Ванда і обернулася до Кіри: — Допоможи мені зібрати товари, доню.

Я дістала свій кинджал із піхов і ще раз його розглянула. Гарна, витончена зброя, дивно навіть, що така краса може вбити.

— Я ж казала, що ми зустрінемо їх тут! — я почула за спиною голос Єви і обернулася. Вона та мама Лія з Домом підходили до нас.

— Єва бачила сон, що ми зустрінемо вас на ринку, — мама Лія міцно обійняла мене. — Ми пішли забрати Дома з Форту і ось гуляли тут, чекаючи на вас.