Розділ 19. Цитадель знань

Аврора, 22-25 жовтня

Нас із Семом розмістили в тому ж будинку, він був чимось на зразок гуртожитку для новачків та тимчасових відвідувачів. М'яка постіль, гаряча ванна, смачна їжа — і все безкоштовно! Ми дивувалися такій щедрості, але Марта, жінка, яка подавала нам вдень чай, пояснила, що кожен з тих, хто живе тут, відпрацьовує своє проживання певною працею. Крім шаманів та магів тут також жили прості люди, які за можливість жити у захищеному будинку та отримувати знання працювали на землі та по господарству: вирощували овочі, прибирали, готували, будували, ремонтували, майстрували. Цитадель знань була притулком не тільки для тих, хто бажав освоїти магію, але й для тих, хто просто хотів навчатися і бути корисним суспільству.

Тут усі, крім тимчасових відвідувачів, носили уніформу — шамани та маги довгу робу з капюшоном та поясом, схожу на вільний балахон, із штанами чи спідницею під ним, а учні — коротку. Прості жителі Цитаделі носили схожі на учнівські роби зі штанами чи спідницею, але без капюшона і трохи іншої моделі, також у них одежа різнилася за кольорами — фермери одного кольору, кухарі другого, будівельники — третього. Шамани та маги теж відрізнялися за кольором. Старійшина відносився до шаманів і єдиний мав декоративне шиття на робі. Усім жителям на території Цитаделі заборонялося ходити у звичайному одязі, переодягатися можна лише, якщо виходиш за межі. Тимчасові відвідувачі могли носити свій одяг, але до головної будівлі Цитаделі можна було увійти лише у цій формі. Нам із Семом видали по учнівській робі, щоб ми завтра могли туди потрапити.

Тепер ми засинали не просто поруч, але обнявшись. Близькість Сема зігрівала не тільки моє тіло, а й душу. Він заснув швидко, а мені сон не йшов. Рука Сема лежала на мені, ніжно обіймаючи, а я не могла відключитись від сьогоднішнього дня. Я погладжувала його руку, думаючи про те, як довго він ще буде у моєму житті. Ох, Семе, і навіщо я тільки тебе зустріла?

Чому я не могла зустріти тебе на Землі?

Чому не можу залишитись?

Чому ти не можеш піти зі мною?

Стільки «чому» мучили мою голову, що вона готова була вибухнути від потоку думок.

— Чого не спиш? — Сем раптом прокинувся і притиснув мене до себе ще дужче.

— Не можу заснути. Думки не дають спокою.

— Перенервувала у печері?

— Можливо.

— Спи, зіронько моя, — Сем поцілував мене в шию, його подих лоскотав мене, викликаючи хвилю мурашок по спині.

— Мені добре з тобою, — я повернулася до Сема обличчям і поцілувала його в губи. — Подобається так лежати. Хочу, щоб такі моменти тривали довше. Не хочу засинати.

— А треба. Спи. Не хвилюйся, у нас ще є час.

Я отримала поцілунок у відповідь в губи і, уткнувшись обличчям в груди Сема, спробувала вимкнути всі свої думки. Він притискав мене до себе, міцно, але ніжно, ніби не хотів відпускати. Знаю, Сем не скаже про це, але я відчувала, що він не хоче, щоб я йшла. Поступово думки про Сема мене заколисали і я провалилася в сон.

Рано-вранці нас розбудила Марта і, нагодувавши, проводила в головну будівлю Цитаделі. Вона височіла грандіозним велетнем серед одноповерхових будівель, дивлячись на них поглядом мудреця. Вважалося, що тут зберігалися всі знання світу або більша їх частина. Я відчула благоговійний трепет, входячи в двері Цитаделі знань. От би пробути тут подовше! Місяць чи два, дізнатися про Терру, перечитати купу книг. Мені так хотілося більше знати про цей світ, але насамперед мені потрібно було знайти дорогу додому. Я таємно мріяла, що знайдеться спосіб пересуватись мені туди й назад. Я хочу жити тут, з мамою Лією та Семом, навіть якщо він не хоче визнавати своїх почуттів, але покинути батьків я не можу. Якби тільки був шанс!

Я знала, що коли повернуся (я не допускала навіть думки, що не зможу повернутися), мені знову доведеться зробити вибір. Адже із Землі прохід завжди відкритий. Я можу попрощатися з батьками, зібрати речі та повернутися сюди. Я хочу і надалі отримувати знання про будову світів, згадувати минулі життя, розвиватися як шаманка. Я відчуваю, що це моє призначення. Я зовсім уже забула той час, коли довіряла тільки науці і все піддавала сумніву. Адже лише місяць тому я не вірила в жодну магію! Легко не вірити, коли в твоєму світі магія — лише фантазія, але коли ти стикаєшся з магією віч-на-віч — не вірити в неї неможливо.

Чи варто жертвувати звичним життям заради нових цілей? Чи пробачать мене батьки? Я не знала. Я мала повернутися і подивитися їм у вічі. Я не можу їх підвести. Я також вирішила, що не повідомлятиму ні Сему, ні мамі Лії про своє бажання повернутися. Я не була впевнена, що зможу назавжди покинути своїх батьків, тому не повинна давати марних надій мамі Лії. І Сему. Я знала, він хоче, щоб я залишилася, нехай навіть не визнає цього.

  У Цитаделі нас провели у найбільшу на світі бібліотеку. Я завмерла в захопленні, ледь переступивши її поріг. Нескінченні ряди книжкових шаф від підлоги і до самої стелі поряд з якими почуваєшся комашкою. Навіть якщо провести тут решту життя, то не встигнеш прочитати всі книги!

— У тебе такий вигляд, ніби ти побачила найбільше диво світу! — підколов мене Сем.

— Я люблю книги… — я усвідомила, що дивлюся на всі ці шафи по-дурному посміхаючись.

До нас підійшов Гедеон Квітчин і, тепло привітавши, сказав йти за ним. Він привів нас до однієї із шаф.

— Тут і в двох сусідніх усі книги та папери по Брамах. Вивчайте. Сподіваюся, що ви знайдете те, що вам потрібно. У вас є цілий день для пошуку. Завтра обговоримо.

Гедеон Квітчин залишив нас із Семом наодинці з трьома шафами книг. Я думала, що він нам щось підкаже, допоможе шукати, пояснить, але він запропонував нам шукати все самостійно. Зітхнувши, я потяглася навмання до однієї з книжок.

Ми провели весь день за читанням, перериваючись лише на обід. Я читала про створення Брам та порталів, про те, як їх можна закрити, обмежити або навіть знищити, але для мене, погано знайомої з теорією магії, багато що було важко зрозуміти. Ні я, ні Сем так і не змогли знайти способу розпечатати Браму тимчасово і тільки для мене однієї. Стільки інформації, але нічого потрібного мені! О 9-й вечора я у відчаї лягла на підлогу біля книжкової шафи.