Розділ 13. Табір бандитів

Сем, 9 жовтня

Пішли від шамана ми рано-вранці. Я хоч і люблю поспати, але що раніше вийдеш, то більше встигнеш пройти. Стежка з протилежного боку гір виявилася менш страшною і Ава більше не впадала в істерику. Як із нею складно! Я бачу, що вона намагається бути сміливою, але вона зовсім не підготовлена до таких мандрівок, до нашого непростого життя. Я можу зрозуміти страх перед мутами, їх і мужики побоюються, але страх висоти! Ава така дівчинка, хоч би як не намагалася здаватися крутою. У цьому вся біда. Вона дівчина. Дівчина, яка ледве що трапиться, притискається до мене в пошуках підтримки. Адже я добровільно погодився стати її захисником. А що мені лишалося робити? Мама Лія вважає Аву дочкою, не міг же я підставити її? Пам'ятаю, як у далекому дитинстві я говорив мамі Лії, що одружуся з її дочкою, ось тільки вона народила мертву дитину і все її життя пішло шкереберть. Може, і на моє життя вплинула смерть її дочки? Був би з нею, тоді і не трапилися б зі мною всі ті біди, що були присутні в моєму житті? І тепер з'явилася вона, Аврора, майже дочка мами Лії і перевернула моє життя з ніг на голову.

З вчорашнього ранку не можу прийти до тями. Ті видіння були з минулих життів і в них мені показали Аврору. Раніше я не знав, чому мене тягне до неї. Тепер знаю — ми були разом у минулих життях. Нехай недовго, але ми встигли зазнати щастя. Ось я знову її зустрічаю в цьому житті, і ми знову не зможемо бути разом — я допоможу знайти їй дорогу додому і вона зникне. Я її більше не побачу. Тож чи варто зближуватися, якщо розставання неминуче? Я міг би її утримати, але не маю права. У Ави там сім'я, свій світ, а я не можу їй нічого дати. Все, що я вмію — вбивати. Я не пам'ятаю, як бути з дівчиною у стосунках, я не хочу осілого життя. Але і її знову втрачати не хочу. Я втомився її втрачати.

Вона йде за мною, явно задоволена, що спуск не страшний, і навіть не підозрює, що я думаю про неї. А раптом знає? Вона тоді так на мене подивилася, коли ми після видінь зіткнулися на кухні, як у минулому житті. Аві теж було те видіння чи що? Зуб даю, шаман і їй його показав! Іноді Аврора дивиться так, що здається, бачить наскрізь. Наче знає, що я відчуваю. Чорт, невже вона, як і мама Лія емпат? Не вистачало! Треба вчитися приховувати свої почуття, контролювати їх поруч із нею, інакше все зрозуміє. Я не хочу, щоб вона знала, що я відчуваю до неї. Не потрібно воно ні їй, ні мені. Незабаром Ава зникне і я більше ніколи її не побачу. То навіщо тоді мучити і себе, і її? Я не маю права ставити Аврору перед вибором: сім'я чи я. Тим більше, що я не можу їй дати нормальних відносин.

— Ти чого такий задумливий, Семе? — Аврора порівнялася зі мною, коли ми спустилися з гори.

— Та так… — я тільки махнув рукою і намагався не думати про те, що я до неї відчуваю.

— Чи довго нам до столиці йти? Як вона називається?

— Дар вона зветься, — назва ця віддавалася в моєму серці застарілим болем. Аж надто вона була схожа на ім'я тієї, яка змінила моє життя. — Недовго. Один раз у селі заночуємо, якщо швидко йтимемо, а в наступному містечку на потяг сядемо. Одне з небагатьох місць із нормальним транспортом. Звідти не лише до столиці, навіть до Ери поїзд іде. У нас є кілька напрямків, якими ходять потяги — найдальші, бо пішки чи возом дуже довго. Правителям, старійшинам та Гільдії потрібно тримати між собою зв'язок.

— А де маги-загарбники знаходяться?

— Досить далеко звідси, на заході Мори, ближче до кордону з Ерою. Вони сюди не сунуться, не бійся, — ще не вистачало, щоб Ава магів боялася! — Там проблеми лише у людей, що на кордоні Мори та Ери живуть. Маги щось на кшталт укріпленого поселення влаштували, ростять армію.

— А як же вони її ростять, якщо допомоги з їхнього світу немає?

— Як, як! — я навіть здивувався недогадливості Ави. — Наших чоловіків за гроші вербують. Жінок спокушають та нових солдатів народжують. Деякі люди і рідну матір за гроші продадуть, а вже кохання так тим більше і з ворога зробить друга.

— Але ж бойові дії ведуться?

— Так. Ми періодично на них ходимо. Вони також нападають. Маги навколишні села і міста захоплюють, а ми їм не даємо. Для цього у нас постійно розвідники там. Якось так поки що. Набагато рідше вони вибираються ближче до столиці та намагаються там щось провернути, раз на декілька років. Востаннє таке було півроку тому, отже зараз боятися не варто. У столиці безпечно. Втім, у будь-якому разі небезпечно лише для солдатів. Мирних жителів вони не чіпають. Маги владу хочуть захопити, а не людей винищувати. Вродливих дівчат вони, швидше, спокусять і з собою заберуть, ніж уб'ють. Отже, якщо не потрапиш під випадкову кулю, то житимеш, — я реготнув, але побачивши, як зблідла Ава, вирішив, що переборщив. — Вибач, невдалий жарт.

— Дуже смішно, — Ава надула губи.

Вона виглядала так мило, коли сердилась, що хотілося стиснути її в обіймах. Та я не міг. Ава і так дуже часто опинялася близько до мене, засинала зі мною в одному ліжку, через що встояти перед її чарами здавалося майже нездійсненним завданням. Я розумів, що не можу з нею так вчинити, адже для неї секс без стосунків неприйнятний, а стосунків я їй запропонувати не міг. Якби вона захотіла просто так, по дружбі, але вона не захоче. Після того, як бачила мене з усіма тими дівчатами, їй точно буде гидко. Думаю, Ава взагалі мене сприймає більше як брата, аніж як чоловіка. Треба і мені до неї постаратися ставитись як до сестри.

— Хоч би що, я тебе захищу. Жодна куля в тебе не потрапить, Аво. Обіцяю, — я легенько стиснув її за руку вище ліктя, і вона нарешті усміхнулася.

Наш шлях лежав на захід, крізь вузьку ущелину. Зліва і праворуч від нас височіли буро-зеленими громадинами гори, під ногами поряд із стежкою тік струмок, а високо над головою виднівся невеликий шматок блакитного неба. День обіцяв бути гарним. Я навіть не знав, що Віщі гори в цьому місці утворюють таку довгу ущелину, ніколи раніше тут не мандрував. Я уважно вивчив карту: видно було, що трохи далі струмок переходить у річку, що впадає до Віщого озера. Там я бував, щоправда, із протилежного боку озера. Річка мілка, тож навіть якщо берег підтопить, ми все одно зможемо пройти. Шаман сказав, що там завжди була дорога. Він повідомив мені, що цією стежкою рідко люди користуються, але іноді трапляються мути. Однак вони мене не дуже турбували. Чесно кажучи, я боявся іншого. Біля гірських озер часто зустрічалися табори бандитів. Вони завжди будували свої бази в горах, подалі від населених пунктів, ховаючись від допитливих очей. Наявність озера біля підніжжя гори подвоювало шанси знаходження їхніх таборів. Бандитам же потрібна була вода, як і всім людям, тому зручніше було забудовуватися біля водойм. В мені боролося бажання пошукати черговий табір з метою знищити його та бажання обійти його стороною. Якби я був один, неодмінно вирушив би на пошуки, але Ава... Вона не готова боротися зі мною нарівні. Все-таки бандити — це не мути, вони певною мірою розумні люди, отже, б'ються набагато краще. Ава не зможе їм протистояти. А навіть якби змогла б, я не певен, що їй вистачило б духу вбити людину. Ава насилу перших мутів пристрелила, її мучило почуття провини. Людину, хай навіть погану, вона вбити не зможе. Напевно. Хіба що вона сама нападатиме. Ось тільки я ніколи не чекаю нападу, я стріляю із засідки. Не думаю, що Аві це сподобається. Не варто з нею лізти до бандитів. Хіба що вони опиняться під самим носом, тож ми будемо змушені їх перестріляти.