Розділ 8. Я обираю темряву

Аврора, 23-28 вересня

  Поки ми були в гостях у бабусі Вести, мої млинці вже доїли і тепер чоловіки дивилися голодними очима й на пиріжки.

— Зараз ми суп зваримо, не перебийте апетит! — крикнула мама Лія і потягла мене на кухню.

Мені здавалося таким природним готувати разом із нею, ніби я все життя цим займалася. Я поділилася з нею своїми спостереженнями і мама Лія підтвердила, що ми і в минулих життях завжди разом поралися на кухні.

— Семе, ти ж проведеш Аврору до шамана у Ведуниці? — запитала мама Лія за обідом.

— А в мене є вибір? — Сем здивовано підняв брови.

— Звичайно, — мама Лія кивнула. — Тебе ніхто не змушує. Аврора й сама могла б.

— Так, звичайно! Сама! — Сем хмикнув. — Мамо Ліє, ну от не треба по моїх хворих місцях бити. Звичайно, я з нею піду. Хоча краще б без неї. Але якщо Ава так хоче йти зі мною, то у мене будуть умови.

— Які? Заплатити тобі? — цікаво почути, що він придумає.

— Збожеволіла, чи що? — Сем навіть подавився супом. — Ти за кого мене приймаєш, Аво? За найманця? Якби я почав вимагати грошей з тебе, мама Лія мені голову відірвала б. Так, матусю ти наша?

— Ой, та не вигадуй, — мама Лія відмахнулася від нього.

— Ти маєш фізично підготуватися до походу, Аво, — повідомив свої умови Сем. — Даю тиждень на активні силові тренування та навчання володінням зброєю. Тут небезпечно. Бандити та мути. Ти маєш бути готовою до зустрічі з ними морально та фізично. Тільки при виконанні моєї умови я беру тебе із собою. Не здолаєш — сиди з мамою Лією та вивчай магію. Вона буде лише рада.

— Добре, я згодна, — в мене теж не було вибору. Я хотіла дізнатися про новий світ. Пізнати себе я завжди встигну.

Сем мені склав план тренувань і порекомендував зробити сьогодні зарядку для розминки. Тож залишок дня я присвятила фізичним вправам та вивченню місцевого моринського алфавіту. Завтра з ранку ми збиралися вирушити втрьох у Форт. Там є тренажери для силових тренувань та зброя, яку мені також потрібно освоїти. Заодно дізнаюся, чи зробили мені зарядні пристрої для моїх гаджетів.

Від душі розім'явшись, я лежала разом із Руною на ліжку та вивчала руни. Хто як не кішка з таким ім'ям мені допоможе? Вона тихенько муркотіла під боком, а я старанно виводила незнайомі символи у зошиті, намагаючись їх запам'ятати. Символів було багато, але далеко не всі вони часто використовувалися. Насамперед потрібно було запам'ятати голосні та склади, і лише потім окремі приголосні. Тут був такий самий принцип, як і в японській мові — склад із двох літер, приголосної та гласної, для однієї руни, але оскільки в українській мові склади часто мали більше двох літер, то для таких потрібно було запам'ятати окреме позначення приголосної. Мама Лія сказала, що в принципі можна писати повністю літерами, але складами все-таки простіше. Мені поки що не здавалося таке написання простішим, але треба вчитися так, як радять. Невідомо наскільки я тут затримаюся, тож мені треба знати абетку. Добре, що саму мову вчити не потрібно. Звичайно, я могла б просто носити з собою табличку з перекладом букв та складів, але зручніше, коли знаєш їх напам'ять.

Наступного ранку ми вирушили до Форту. У Дома там були свої справи, тож він пішов із нами. Ми ж із Семом одразу зайнялися моєю фізичною підготовкою. День був прохолодний, похмурий, і я з тугою дивилася у вікно тренажерного залу. Займатися зовсім не хотілося. Зараз би завернутися в затишний плед мами Лії з великою чашкою ароматного чаю та читати якусь книгу. Нехай навіть із моринськими рунами. Сем виявився суворим тренером і кілька годин ганяв мене по тренажерах. Він не давав мені розслабитись і уважно стежив за тим, щоб я виконувала всі вправи на повну силу, а не так, аби він відчепився.

— Гаразд, давай пообідаємо, — запропонував Сем, коли я з похмурим виразом обличчя схрестила на грудях руки і сказала, що більше я жодної вправи не подужаю.

Ми з'їли бутерброди із запеченою куркою та сиром, які нам дала з собою мама Лія. Ароматний чай у термосі завершив наш скромний обід і ми перейшли до другої частини тренування. Тепер я мала освоїити зброю. Сем вчив мене стріляти з різного виду зброї: довгоствольних гвинтівок та пістолетів. Тут був чудовий тренувальний тир. Не можу сказати, що мені не подобалося стріляти по мішенях — це було весело і я виявилася досить влучним стрільцем, але… Думка про те, що мені, можливо, доведеться стріляти по живих істотах, хай навіть диких тваринах, викликала в мені відторгнення і якесь липке почуття страху.

— Тепер візьми зброю в ліву руку, — сказав Сем після добрих кількох годин безперервної стрілянини.

— Але я правша, мені незручно! — заперечила я.

— А в тебе вибору не буде, якщо раптом пошкодиш праву руку, — вагомий аргумент, ось тільки ні разу він не підбадьорює.

Я зітхнула і переклала зброю в ліву руку. Сперечатись із Семом було безглуздо. Я зробила декілька пострілів, але рука не хотіла мене слухатись. Взагалі, я не так погано володію лівою рукою в побуті, хоч і не все нею зручно робити, але тут у мене виник якийсь опір. Я відчувала, ніби мою ліву руку паралізувало і вона раптом стала чужою і навідріз відмовляється мене слухатись.

— Не можу взагалі, — я чесно зізналася Сему. — Мені щось заважає. Чортовщина якась! Правою ідеально стріляю, а ліва наче не моя.

— Ну гаразд, тоді не будемо мучити тебе. Пішли, мабуть, пошукаємо Дома і повернемося додому.

Я була лише рада закінченню тренувань. Сем мене знатно вимотав. Дом теж закінчив зі своїми справами, а ще обрадував мене подарунком від моїх земляків: мені зробили зарядний пристрій для моїх гаджетів та перехідник до місцевого комп'ютера. Зарядне працювало як від мережі, так і від сонця, і це було чудово. Так добре, коли люди вміють майструвати! Я була безмежно вдячна їм за допомогу.

Руна вискочила зустрічати нас на ґанок. Рудим вогником вказувала нам шлях додому. Я підхопила її на руки, з ніжністю прошепотівши «Ти ж моя солодка кішечка!». Сем, що йшов слідом за мною, тільки хмикнув на мої прояви почуттів. А мені байдуже, що він там думає. Я відчувала радість від контакту з кішкою. Руна ніби повертала мені частину моєї втраченої за важкий день енергії. Я увійшла до хати вже не така розбита і в передчутті ситної трапези потягла носом. У повітрі розлилися пряні аромати вечері. Здається, пахло гарбузом? І сочевицею? І, певно, чимось ще, але я не могла розібрати, надто все смачно пахло для зголоднілої людини.