Розділ ХIІ

Розділ ХІІ

Москва. 1701 рік. Березень.

Свічки догоряли, повільно опливаючи воском. У залі стояв дух вощини, чулося слабке поскіпування вогників, які відчайдушно танцювали на ґнотах свічок. Дзеркала покоїлись на своїх місцях, відбиваючи у великих рефлекторах сяяння свічок. Все було як і поперідь – хвилину тому, за півгодини до того, повз три години…

Ще ніколи Брюс не почувався настільки розчарованим і розчавленим, як нині. Усі його надії, очікування та чаяння, усе, чим була наповнена його свідомість, розум і природа, розсипалось на порох, залишивши після себе гіркоту зневіри. Увесь шлях, що був подоланий з такими трудами – від отримання книги і до створення дзеркал – виявився марним і завершився тупиком. «Чому не відкрився хід? Що було створено не так? Невже помилка у розрахунках? Чи, може, під час відливки змінилася форма дзеркал? Так я ніби усе перевірив – з точністю до дюйма. Все вірно. Все відповідає схемам».

Брюс відчинив ящик столу, дістав звідти книгу, розкрив її на сторінці, котру бачив вже десятки, сотні разів. Він уважно вдивлявся у малюнки та схеми, намагаючись збагнути, де саме припустився помилки, якщо така дійсно була. Його уважний погляд мандрував сторінками, а очі шукали бодай якусь зачіпку, котра дозволить вийти на помилковість суджень. Проте все було марним – нічого у рисунках та схемах не відрізнялось від того, що було виготовлено майстрами.

Тоді Брюс вирішив ще раз, уважніше, перечитати технологію виготовлення дзеркал, очікуючи, що у німецькомовному тексті зможе виявити похибку. Можливо, підчас перекладу він прочитав щось не так, і саме у цьому уся заковика. Брюс поставив на стіл ще один підсвічник, аби краще бачити текст, і занурився прискіпливим поглядом у тлустий фоліант.

– Ну, що ж, почнемо все спочатку, – пробурмотів він розгублено і почав допомагати собі вказівним пальцем руки, поводячи ним від рядка до рядка.

І знову перед поглядом шотландця попливли довгі, ретельно виписані описи підготування досліду з переміщення у часі. Гортаючи сторінки Яків Вілімович дістався потрібної, де йшлося про саме виготовлення свічад та підготовку матеріалів. Він читав уважно, не минаючи жодного рядка, час від часу повертаючись назад і перечитуючи речення знову і знову, аби випадково не пропустити жодної деталі. Назагал, цей розділ був ому добре знайомий, проте найбільш зачитаним був той текст, де саме описано було процес виготовлення дзеркал, наведено формули та математичні розрахунки. Брюс добре знався на математиці, йому не склало жодних проблем все порахувати і потім втілити у готову річ. Проте негативний результат досліду примусив чоловіка уважніше і критичніше поставитися до опису. Несподівано погляд Брюса зачепився за одну деталь, власне абзац, в якому йшлося про виготовлення ливарної форми. У тексті було зазначено, що для цього необхідно використовувати: «аgrilla caerulea». Цю фразу Брюс переклав просто як «глина», адже кожен людвисар знає, з чого саме виготовляють ливарні форми. Проте нині то було не зовсім коректно, адже у тексті була явна вказівка саме на блакитну чи синю, а не білу глину.

Брюс ще раз уважно перечитав розділ і наважився на самоперевірку. Він підвівся з крісла і підійшов до книжкової шафи. Пробіг поглядом по не підписаних корінцях книжок, згадуючи з пам’яті їхні назви та зміст. Зрештою, з-поміж шерегу фоліантів вибрав один. То був латинсько-німецько-французький словник, виданий у Берліні у 1693 році. Брюс повернувся до столу, всівся у крісло і заходився гортати його сторінки. Знайшовши необхідне слово, Яків Вілімович уважно ознайомився з його перекладом на інші мови.

– Так, все вірно – блакитна глина, – розгублено пробурмотів він. – А ми виготовляли ливарні форми із глини звичайної – білої. То що, невже саме в цьому уся проблема?

Він невдоволено кинув книгу на стіл і заходився масажувати долонями обличчя, терти скроні та лоба, розганяючи судинами кров і намагаючись якнайкраще усвідомити та проаналізувати факт, що його раптом виявив. У принципі, то був єдиний відступ від технології, якого припустився Брюс з майстрами-ливарниками. Решту була зроблено цілковито вірно, у повній відповідності до запропонованого невідомим автором рецепту.

Сумніваючись в істинності виявленої помилки і не вірячи, що стіль титанічна праця запропала лише виключно через одне-єдине невірно перекладене слово, Брюс вирішив дочитати розділ до останку, а потім ще й пошукати поради у самій книзі. Адже вона вміщувала досить вичерпні описи якості різних матеріалів, рослин та речовин. Брюс погортав сторінки і зрештою знайшов розділ, що був присвячений глині, точніше такому її різновиду, що мав помітно синюватий колір. Яків Вілімович заходився читати далі і його очі мимоволі все більше й більше розплющувались від здивування. Те, що там було написано, ставило з ніг на голову усі його знання. Для більшої ймовірності, Брюс перечитав геть усе про глину та її різновиди, і остаточно переконався, що саме синя глина, радше її відсутність, могли стати справжньою причиною, чому закінчився невдачею його експеримент.

Розчаруванню шотландця не було меж. Він підвівся з крісла й почав ходити по кабінету з кутка у куток, уважно розмірковуючи про те що сталося. Сумніву не було: експеримент зазнав фіаско виключно через використання невідповідного матеріалу.

Першим зауважив сум вельможі вірний Адам, який допомагав Брюсу у його експерименті. Той зайшов до кабінету, тримаючи на підносі листи, що їх щойно приніс кур'єр, і здивовано застиг. Генерал мовчки ходив з кутка у куток і щось бурмотів собі під носа. Його вид прискав зажурою, що була помножена на розгубленість. Брюс аніскільки не зважив на появу слуги – був цілковито занурений у власні роздуми. Не бажаючи бачити господаря у такому стані, Адам насмілився поцікавитися, у чому його причина.