Розділ VIІІ

Розділ VІІІ

Смоленський шлях. 1701 рік. Січень.

Дорога додому здалася Брюсу вкрай важкою й довгою. Повертались тим самим гостинцем, їхали знайомими місцями, минали бачені раніше містечка й села. Від колишнього натхнення, з яким Брюс нещодавно їхав у західному напрямку, не лишилось і сліду. Передчуття жаданої зустрічі розвіялось, ніби вранішній туман. Натомість залишилася гіркота від втрати та невисловлений біль від зустрічі з живим Карлом Енглундом, що не відбулася. Радість, з якою Яків Вілімович рушив до Європи, розтанула ніби градина, що випала серед літа. Все, що залишилось від минулої дружби, то книга й лист Карла, написаний ним напередодні дивної і жорстокої смерті.

Щоби скороти час і хоч якось відволіктися, Брюс раз-по-раз перечитував передсмертне послання Енглунда. Все у ньому було дивним: і острахи Карла, що його переслідують, і дивовижна подія, що відбулася у Франкфурті, і навіть погані передчуття шведа, які змусили його залишити книгу на тимчасове зберігання портьє. Енглунд ніби передбачав, що її можуть вкрасти, і тому вчинив те, чого від нього ніхто не очікував. А те, що в його номері дійсно відбувся трус і невідомі справді щось розшукували, не викликало у Якова Вілімовича жодних сумнівів. Усе це, разом зі слідами на підвіконні, дивним розташуванням тіл забитих та шматою линви, знайденою у кімнаті зверху, свідчило про навмисне вбивство. Ось лише останній пункт – викрадення книги невідомими зловмисниками – не було виконано. Це означає, що вони не мали спільників у готелі, відтак ніц не відали про ситуацію з річчю, яку шукали.

Книга! Тут Брюс був змушений на мить відволіктися від своїх роздумів, а його думки прийняли інший напрямок. Книга, яку Карл Енглунд передав йому, дійсно була дивовижною. На чорному бархаті шкіри було зображення срібної змії, що скрутилась у кільце і кусала власного хвоста. Для посвяченого Брюса прихований сенс зображення був досить прозорим: мудрість змії і знак безкінечності, тобто безкрайого шляху пізнання істини та знань. Під чорною шкіряною палітуркою книги було переплетено кількасот сторінок старовинного паперу, з великою кількістю малюнків, креслень та схем. Тут було геть усе: рух планет по їхнім орбітам; вирахування радіусу Землі; розрахунки сонячних та місячних затемнень; опис найрізноманітніших лікарських та отруйних рослин; проекти різних механізмів та устроїв, які дозволяють краще розуміти оточуючий світ… Та найбільше Брюса зацікавив опис і спосіб виготовлення дзеркала, яке дозволить потрапити до Антисвіту і там пізнати майбутнє усієї цивілізації.

То був дивовижний винахід – ні на що не схожий, ні до чого не подібний, і який більше викликав запитань, аніж відповідей. Окрім геометричних розрахунків, що дозволяли вирахувати правильний радіус, розміри та кут вигину дзеркала, вельми детально описувано матеріали, які необхідні для його виплавки, зокрема склад бронзи з домішками срібла, глина для виготовлення відливної форми, схема розташування предметів і геометричних мальованих фігур на підлозі кімнати, де мав відбутися процес. В принципі, для досвідченого у точних науках Брюса, котрий вмів застосувати геометрію задля встановлення артилерії і складання географічних карт, скласти компоненти майбутнього бронзового сплаву для відливки гармат усіх калібрів, – усі ці розрахунки великої праці не становили. Складність була в іншому – Яків Вілімович ніяк не міг визначитися: вірити написаному у книзі чи ж, навпаки, поставитися до того з іронією і здоровим скепсисом. Ознайомившись побіжно з чорною книгою, Брюс не знайшов у її змісті нічого фантастичного чи казкового. Багато чого з написаного в ній він знав і сам. Чимало у книзі було нового, проте сумнівів не викликало. Радше народжувало бажання випробувати теоретичні викладки практикою. Проте дзеркало, яке нібито давало можливість потрапити до Антисвіту і зазирнути у майбутнє, викликало у шотландця змішані почуття. То була і іронія, радше сумнів, і потужне бажання якомога швидше вдатися до того експерименту. «А раптом і справді поталанить виготовити дзеркало і за його допомоги потрапити у майбутнє? – міркував Брюс. – Тоді можна буде зі ще більшою ретельністю і запалом віддатися справі служіння своєму государю, сягнути більших вишин. Адже, знаючи напевно, що саме очікує на Московію, можна буде значно розумніше і точніше докладати власних знань, давати мудрі поради царю». То було заманливо і спокусливо, навіть попри чималі засоби та зусилля, яких доведеться докласти на виготовлення свічад.

Яків Вілімович полегшено зітхнув. Ідея йому подобалась, вона гріла душу і наповнювала позитивними думками голову. Хіба є для службовця щось вагоміше, аніж усвідомлювати усю корисність та перспективність власної роботи?

Брюс розкрив книгу, знайшов розділ, який було присвячено виготовленню дзеркала. Він ще раз уважно вглядівся у креслення, пробіг метким поглядом по формулах та розрахунках. Все було зрозуміло і… Ніби жодної містики – виключно геометрія та фізика. Тоді Брюс ще раз перечитав рецептуру сплаву і форм для лиття. Теж все ніби звичайне і знайоме, жодних див, жодної алхімії чи астрології. «Дивно! Чому ж тоді мене не полишає відчуття ірреальності? – подумав Брюс. – Звідки з’явився сумнів? А-а! Ось воно – ритуал здійснення переходу до Антисвіту. То він начиняє мене духом сумніву. То ніби я маю здійснити якийсь шаманський танок чи ритуал викликання мертвих, який проводять чухонські старці».

Брюс уважно прочитав його опис. Належало встановити один навпроти одного два дзеркала, виготовлених за вказаним вище рецептом. Обидва дзеркала мали створити вигляд коридору, що утікав у безкрай. Для цього вони мали бути закріплені під правильним кутом. Після того потрібно було узяти два свічники, кожен на три свічки і встановити їх перед свічадами, а толі запалити свічки. Вогонь свічок мав нагріти рефлектори дзеркал і розплавити їх, перетворивши на тонке, податливе павутиння. Крізь це павутиння людина мала можливість потрапити всередину дзеркала і знайти там те, що шукала. Проте сам сеанс був обмежений у часі: вхід до Антисвіту залишався відчиненим до тих пір, допоки перед рефлектором свічад горіли свічки, що їх нагрівали. Вони ніби підтримували життя павутинці-запоні, яка й слугувала такою собі брамою в Антисвіт. Коли ж свічки догоряли або ж були б випадково загашені, людина залишилась би там назавжди.