ЕПІЛОГ

Додому дівчина повернулась у піднесеному настрої, адже вона прийшла до себе додому, де її чекають, люблять та ніколи не скривдять.

- Мам, Тат! Я вдома!

Мар’яна скинула кросівки, наступивши правою ногою на лівий задник, а правий кросівок зняла рукою.

Знову… під устілкою вона намацала пісок.

Дівчина тяжко зітхнула.

“Це міг бути й минулорічний пісок з моря”, – стенула плечима й тяжко зітхнула.

Вона намагалась думати про що завгодно, аби не сумувати за тими людьми, які тепер взагалі не відомо чи існували в її житті.

- Люба, у нас гості!

Тільки після цих слів Мар’яна помітила, що замшевих лоферів, які стояли у кутку під стіною, її батько не носив. Та й його взуття стояло поруч.

- Так, я помітила, -  посміхнулась дівчина, по-очевидному хмикнувши собі під ніс.

Мати вийшла у передпокій і обійняла її.

- До твого тата прийшов колега по роботі. Піди привітайся.

Це було звичайною справою, що до її батька приходили колеги з фірми.

Мар’яна спершу помила руки у ванній кімнаті. У дзеркалі помітила на кутику губ кавову пінку.

- І це я так ходила увесь час?!

З цими словами вона вмила вуста й, прихопивши з кишені сумки телефон, бадьорим кроком рушила до кухні.

Двоє чоловіків сиділи один навпроти одного й пили зі стаканів кубічної форми темно— коричневий напій з кубиками льоду.

На столі, що був увесь вкритий документами, стояла нещодавно відкрита пляшка Jack Daniels.

Мар’яна увійшла.

- Привіт, тат! – дівчина підходила до столу через чималу кухню.

Чоловік сидів до неї спиною і затуляв свого співрозмовника.

Вони обговорювали новий проект будівництва.

- Привіт, сонце, - вони по-особливому привіталися кулачками.

Дівчина перевела погляд на татового колегу, щоб привітатися із ним також, але вловила, як той, стримуючи єхидну усмішку, дивиться на усю цю картину.

Усмішка спотворювала ліву щоку, що утворювала негарну складку на шкірі через білий шрам— смужку.

- Добрий… день…

Це був Войцех.