4

Мар’яна марила. Згодом, поступово прокидаючись, вона згадувала події, проте лише уривками:  хтось біжить стежиною, що розрізала навпіл поле, тримаючи її на руках. Постать, що біжить поночі зупиняється під деревами, прослизаючи на щебені, поруч з білою брамою. Її щока торкнулась холодного золотого ґудзика на зеленому жупані.

Вона пригадала рельєф кори дерева позаду себе. Долоня пам’ятала каміння і пісок, на якому мляво лежала.

- Ти повернешся, обіцяю, - десь далеко лунало у вухах.

Мар’янині повіки були важчими ніж будь- коли. Її тіло огорнула легкість та пітьма, що зазвичай огортає людей після важкого робочого дня.

Ніс залоскотав різкий запах дезінфектора. Повіки пропускали через шкіру рожеве світло. Вона розплющила очі: вікно з білими фіранками.

Перша думка: усе позаду. З плечей неначе зійшла гора. Тілом розлилося тепло, неначе після гарячого чаю. Полегшення враз змінилося на холод, що пронизав суглоби рук та ніг.

Перше, що Мар’яна відчула – це щось схоже на пластир на чолі. Шкіра стягувалася від невеличкого шраму.

Палата.

- Ти вже прокинулась! Весело мовила медсестра, встановлюючи поліетиленовий мішок з прозорою ріиною на штатив.

- Що трапилось? – насторожилася Мар’яна й рвучко припіднялася на ліктях, - Ай!

Дівчина гепнулась назад на спину, очі затуманили сльози неприємного болю.

Голка, що стирчала з правої вени боляче відгукнулась глибоко всередині.

- Тебе знайшли непритомну на галявині, під деревами, - відповіла медсестра, - у тебе був сонячний удар. Твої увесь час були тут, я зараз їх покличу.

Розмова була не з легких.

Мар’яні з дитинства було легше переживати неприємності, що з нею траплялися, коли хоча б хтось один був спокійний. Коли дівчина бачила знервованість в очах матері, для доньки це був початок кінця, на стільки вона переймала все від неї.

Батько був завше спокійний. Лише його брови та хода по— зрадницьки виказували його занепокоєння та переляк.

Чоловік провів рукою по голові, зануривши тремтячі пальці у густе чорне волосся. Він кілька секунд ходив туди— сюди білосніжною кімнатою. Сорочка часто напиналася від великих ковтків повітря. Її тато ніколи не носив піджаків. А коли й треба було – знімав при першій ліпшій нагоді.

Мама сіла поруч і взяла доню за руку. Її біляве волосся було заправлене за вуха й спадало на спину. На ній була сіра кофтинка з рукавом до передпліччя. Значить сьогодні у неї вихідний.

Батьки багато питали Мар’яну про те, що сталося. Мама розпитувала, а тато лише кивав, пильно дивлячись на доньку. Проте та з острахом поглядала на медсестру, що заповнювала бланки.

Від швидкого писання під засмаглою шкірою – безладно рухалися кісточки.

- Я не пам’ятаю яким чином тут опинилась, - змінила тему дівчина.

— Екскурсовод тебе не дорахувався й уся група пішла назад. Тебе знайшли непритомною біля поля. Тобі напекло сонце в голову…

“То у мене виходить було кілька зайвих днів у житті. Прикольно”, -  подумала вона.

Мар’яна ненароком посміхнулася, проте цього, на щастя, ніхто не помітив: вона згадала слова Оксани при їхній першій зустрічі.

- …тобі викликали швидку й привезли сюди. Не хвилюйся. Усе буде добре. Вже добре.

Її виписали під вечір. Батько відвіз дівчат додому.

Кілька днів мати нікуди не відпускала Мар’яну, щоб вона цілком і повністю прийшла до тями.

Через тиждень дівчина впевнено простувалася вулицею Антоновича й забігла на кілька хвилин у книгарню по каву.

Узявши із собою гарбузове лате, вона почимчикувала далі, до житлового комплексу Чикаго.

Купа машин сновигали проїжджою частиною у справах хто куди.

На перехресті загорілося червоне світло. Мар’яна перейшла дорогу й рушила далі, Жилянською, попиваючи напій.

Щойно колір світлофора змінився для водіїв зеленим – трафік знову став як і півтори хвилини тому.

На тому боці дороги, де поважно височіло “Чикаго”, стояла постать. Як для літньої пори вона була одягнена занадто спекотно: темний синій піджак, білосніжна сорочка, що аж виїдала перехожим очі, прямі класичні чорні брюки й замшеві чорні лофери.

Постать пильно дивилась на тротуар навпроти: вона провела поглядом з- під лоба дівчину, що йшла з картонним зеленим стаканчиком у руках по той бік вулиці.

Перед чоловіком пронеслась біла вантажівка. Тепер те місце було порожнє – чоловік рушив у інший бік, до метро.