2

Мар'яна прокинулась не від співу півня, а просто від того, що її ні з того ні з сього підкинуло таке трапляється саме тоді, коли спиш тривожним сном.

Учора вона заснула, поклавши голову на складені на столі навхрест руки. Від такого положення аж шия затерпла, а на лівій залежаній щоці, пізніше, виднівся червоний овал.

Хазяйки ніде не було, проте поки дівчина продирала очі, у хаті з'явилася Оксана, грюкнувши цебром об підлогу.

-  Ти вже прокинулась?

- Так. Доброго ранку, - прохрипіла Мар’яна.

- Який там ранок? – здивувалась жінка. – Півень вже голос втратив, поки ти прокинулась.

Дівчина дивилась наче в прірву. Біль у голові почав посилюватись.

- Ось, тримай.

Оксана принесла з затінку й поставила перед нею глек з молоком та якусь випічку.

- М-м-м, смачно,  - з повним ротом мовила дівчина, помахавши булочкою у повітрі, тримаючи її трьома пальцями.

Вона прибільшила. Нічого особливого. Лише пухке тісто. Мар’яна жадібно зробила три великих укуси з надією у серці, що в середині буде хоч якась начинка.

- Такого хіба не готують? У твоєму світі.

- Готують, - Мар’яна залпом випила молоко й не втримала скривленої гримаси.

- Скисло? – перелякалась Оксана.

- Ні, - дівчина закашлялась, - просто у нас того молока яке хочеш: і бананове, і кокосове, і безлактозне… не беріть в голову, - махнула рукою. – Я просто сто років чистого молока не пила, лише у каві, або впереміш із сухим сніданком.

Оксана сіла навпроти.

- То що таке? – зацікавлено мовила жінка, склавши руки до купи й нахилившись, приймаючи позу слухачки.

Зморшки, що були між бровами та на чолі дівчини в мить розрівнялися, а плечі покірно опустилися. Як все ж було важко пояснювати її буденні речі.

- Кава – це напій завдяки якому можна не спати, - добре, що хоч про енергетик не обмовилася, - а сухий сніданок… ну, зроблений він на основі зерна і його заливають молоком.

- Тобі не страшно тут самій? Бо за твоїми поясненнями та тим, як ти намагаєшся триматися, я бачу, що ти не звикла до таких умов.

- Це правда.

- Характерник щось казав? – продовжила розмову жінка.

Мар’яна знизала плечима.

- Та таке… Я нічого не зрозуміла… - збрехала вона. – Найбільше я переживаю за своїх батьків. Або ще краще: що зі мною буде, коли повернуся до них. Бачили б ви мою маму.

Дівчина стиснула губи й трохи згорбилась.

- Певна річ, вона хвилюється, - тяжко зітхнула Оксана. – Тому й підвищує голос. Немає нічого дорожчого, ніж власні діти.

Мар’яна придивилась в її обличчя.

“У неї немає дітей?”

- Пані Оксано.

- Так? - виринула з думок жінка.

Дівчина кахикнула й, сама того не помічаючи, почала до хрусту заламувати пальці.

Набравшись сміливості все сказати все на одному диханні, перевела погляд зі стільниці.

- Василь сказав, що довіряє мені тому, що ви мені довіряєте. Чому? Адже я бачу як тут всі на мене дивляться. З одного боку я розумію чого так. Проте половину людей це дивує, а іншу половину – ні. Є історії, що в інших країнах усіх, кого вважали відьмами чи якщо їх бодай щось пов’язувало із магією – спалювали живцем.

- Та ну тебе! Боронь боже, щоб на цій християнській землі когось спалювали, та ще й живцем!

- Ні, ви тільки не подумайте, я не даю ні в якому разі вам підказку, що зі мною ви маєте зробити! Але позавчора ви мене забрали з тієї галявини, хоч бачили як я одягнена – не по-вашому – дали мені сукню й відноситесь нормально.

- Розумієш, напередодні характерник сказав от що:

Прийде одна. Не наша.
Не з дороги — з часу.

Не несе вона лиха — але лихо йде слідом.
“Очманіти можна…”

- Це Сиверин таке сказав?

- Він тобі вже назвався?

- Так.

- Так.

- Прикольно, - підсумувала Мар’яна. – То він і про духів сказав.

- Якщо ви знали про духів, то чому спитали мене “це ти біду принесла?” – дівчині ледь стало сили не перикривити останню фразу, - Це ваші слова!

- Тобі зайнятися нема чим? – роздратовано спитав характерник. – Я не маю пояснювати тобі те, що сказав.

- Поверніть мене додому. Назад. У мій час.

Мовчанка.

- Я тут не хочу стирчати до кінця своїх днів! Вчора ви казали, що можливо можна мене повернути. Проте ще раніше, ви знали, що я опинюсь тут. Цікаво, що це був не хто-небудь, а саме я. Чому я?

- Воля духів.

Мар’яна скептично глянула на нього.

- З вас характерник – лише тільки слово.